Генетична пам'ять

Історія про Летті Ґвінґілл від Єви Сольської - це просто ідеальний приклад того, як можна філігрІнно працювати з кельтською міфологією. Тут немає банальних чарівних паличок чи пафосних битв на драконах. Натомість маємо дуже атмосферний, майже медитативний текст, просотаний запахом лісу, солоного моря та стародавніх легенд.

Зав'язка спирається на дуже класичний, але завжди робочий троп. Жінка на ім'я Марія знаходить немовля в хащах білої ліщини десь в Уельсі і виховує як рідну доньку. Але минає п'ятнадцять років, і Летті постійно супроводжує відчуття, що вона  абсолютна чужинка в цьому світі.
З психологічної точки зору, це ж ідеальна метафора підліткової відчуженості. Знаєте, цей стан, коли тобі здається, що ти не вписуєшся ні у власну родину, ні в суспільство, ніби тебе взагалі підкинули з іншої планети? Тільки у випадку Летті це не просто гормональні гойдалки, а буквальна правда. Вона справді належить до іншого, магічного народу.
Що дійсно виділяє цю книжку, так це природа магії головної героїні. Летті не жбурляє фаєрболи. Її сила - це абсолютна емпатія до природи: вона розуміє дерева, здатна зливатися з вітром, а її спів зачаровує людей. Це дуже правильний екологічний і духовний меседж про те, що справжня сила полягає не в руйнуванні, а в гармонії та вмінні слухати світ навколо себе.
Але під цією світлою, казковою оболонкою ховається дуже серйозний історико-містичний підтекст. Летті починають мучити реалістичні сни про острів друїдів і про те, як його жорстоко знищували римські легіонери. Це крутий відсил до реальних історичних подій (знищення друїдських святинь на острові Англсі). Тобто авторка вводить поняття генетичної пам'яті: героїня мусить не лише розібратися зі своїми підлітковими проблемами та першою закоханістю, а й стати свідком і, можливо, носієм пам'яті про геноцид цілого магічного народу.

Загалом, «Колиска друїдів» - це дуже теплий, неквапливий і красивий старт історії про пошук свого справжнього коріння та свого «племені».