Грона гніву

епічна одіссея відчаю, де кожен крок є молитвою за виживання. Сім'я Джоудів, вигнана з власної землі Пиловою бурею та людською байдужістю, вирушає в невідомість. Їхня стара вантажівка — це ковчег, що веде їх до обіцяного, але жорстокого краю. Дорога 66 стає рікою сліз, що тече через всю країну, несучи на собі сотні тисяч побитих доль. У Каліфорнії, замість рятівного раю, вони знаходять лише закриті двері, голод і приниження. Стейнбек, як пророк, показує, як зерна несправедливості, зневаги та експлуатації проростають на злиденних полях, перетворюючись на грона гніву. Це гнів, що ферментує в душах, і він не може бути зупинений. Серце цієї епопеї — Ма Джоуд, яка є втіленням сили землі, що неможливо знищити. Вона — стовп, на якому тримається вся сім’я, чия філософія про те, що «ми — це народ», перетворює індивідуалізм на колективну силу. А її син Том еволюціонує з заблуканої душі в пророка, чий фінальний монолог стає маніфестом віри у незламність людського духу: «Я буду там, де люди б’ються за шматок хліба… де люди їдять те, що вирощують». Це твір, що не дає забути, що справжній гнів народжується з несправедливості, а справжня сила — в єдності та гідності.