Хоррор-порно-дизайн

Знаєте, бувають книги, після яких хочеться не просто помити руки, а влаштувати собі повну дезінфекцію мозку. «Ліс духів» - це якраз той випадок. Гранже знову доводить, що він - головний м’ясник французького трилера, і цього разу він замахнувся на таке, що навіть у фанатів «Багряних рік» волосся стане дибки. Слідча Жанна Круазель - персонаж, який дратує і притягує одночасно. Вона не просто шукає вбивцю, вона шукає виправдання власним демонам. Коли в Парижі знаходять трупи, понівечені з якоюсь первісною, ритуальною жорстокістю, вона єдина розуміє: коріння цього жаху треба шукати не в брудних підворіттях, а в африканських джунглях, де духи крові ще мають реальну владу.

Що мене реально винесло в цій книзі - це те, як автор міксує стерильну криміналістику з диким, некерованим містицизмом. Це не просто детектив про маніяка, це занурення в глибинну антропологію зла. Подорож до Африки - це не екскурсія, це спуск у пекло, де старі сімейні таємниці Жанни смердять гірше за гнилу воду в болотах. Гранже майстерно маніпулює страхом: він бере твою цивілізованість і повільно, сторінка за сторінкою, обдирає її, як шкіру, залишаючи лише голі інстинкти. Атмосфера така густа, що її можна різати ножем - і будьте впевнені, крові там вистачить на всіх.

Але давайте чесно, без фанатських соплів. У книзі є моменти, коли хочеться закрити її і сказати: «Жан-Крістоф, ну це вже занадто!»: Автор часом так захоплюється описами розчленування та гниття, що це межує з патологією. Це вже не саспенс, це якийсь хоррор-порно-дизайн. Іноді виникає відчуття, що він просто намагається перевірити читача на міцність шлунку, забуваючи про сюжет.

​​​