Хтось другий

Третя частина, «Одержимий злом» - це той момент у серії, коли Горст вирішує натиснути педаль газу в підлогу. Якщо попередні дві книги розгойдувалися повільно, як і годиться класичному «глухарю», то тут дія вибухає буквально з перших розділів. Це найдинамічніша і, мабуть, наймоторошніша книга з квартету нерозкритих справ.

Уявіть собі сцену: густий норвезький ліс. Поліція привозить туди Тома Керра - жорстокого серійного вбивцю, який уже мотає свій строк. Він нібито зламався і погодився показати, де закопав тіло ще однієї дівчини. Знімається документальний фільм, операцією керує наш старий знайомий Вільям Вістінґ, тут же крутиться слизький Едріан Стіллер, бо це його ідея, а з камерою бігає донька Вістінґа, Ліне.
І раптом усе йде шкереберть. Керр здійснює блискавичну, криваву і заздалегідь сплановану втечу, важко поранивши поліцейських.

Вістінґ тут постає не як залізний коп, а як жива людина, яка припустилася фатальної помилки. Втеча серійника сталася в нього на очах, під його командуванням. На нього тисне преса, керівництво, але найбільше він гризе себе сам. Спостерігати за тим, як літній, досвідчений слідчий намагається зібрати себе докупи після такого провалу - дуже потужний емоційний досвід.
Ну а зі зрозумілих причин (хто здогадався), конфлікт між людяним Вістінґом і Стіллером, для якого мета завжди виправдовує засоби, досягає тут точки кипіння і дуже цікаво, як він розрядиться. 

«Одержимий злом» читається як класичний трилер про полювання на хижака, який вирвався на волю. Але Горст не зраджує собі: він залишає купу деталей реальної поліцейської рутини. Ти бачиш, як працює система перехоплення, як прочісують ліси, як аналізують відеозаписи по секундах.
Це дуже крутий контраст: з одного боку - адреналінова погоня за маніяком, з іншого - кропітка, нудна, але життєво необхідна робота слідчих, які намагаються знайти голку в копиці сіна, доки хтось знову не загинув. Книга тримає в напрузі до останньої сторінки, бо ставки цього разу максимально особисті.