"Ідеальна" матір

«Янгол пітьми» - це той самий випадок, коли сиквел не просто тримає планку, а місцями навіть викручує напруження ще сильніше. Калеб Карр тут не став грати в самоповтори, а підкинув справді похмуру і нестандартну справу.

У чому заміс цього разу? Минає всього рік після першої справи. Наша дрім-тім - доктор Ласло Крайцлер, Джон Мур і Сара Говард - знову в зборі. Але тепер ініціативу в свої руки бере Сара, яка відкрила власне детективне агентство. І справа, в яку вони вписуються, виглядає просто дико: викрадено немовля іспанського дипломата.
Найбільший майндфак у тому, що цього разу ми маємо справу не з класичним маніяком-різником, а з куди більш підступним ворогом. Тінь падає на жінку, і не просто жінку, а таку собі "ідеальну матір" і медсестру. Карр заходить на територію одного з найстрашніших психологічних феноменів - коли той, хто має захищати і лікувати, стає знаряддям смерті.

І мені ця частина навіть крутіша за першу. Бо цього разу розповідь ведеться від імені Стіві Теггарта, того самого малого безпритульного, якого Крайцлер взяв під опіку. Це додає тексту такого собі вуличного драйву і зовсім іншого погляду на аристократичні замашки доктора. Стіві бачить світ простіше, жорсткіше і без зайвих реверансів.
Якщо в першій книзі ми гуляли борделями, то тут автор показує нам лютість тодішньої медицини, жіночих притулків і того, як суспільство ставилося до "неправильних" матерів. Це дуже глибока і похмура соціалочка, загорнута в обгортку трилера.
Ближче до фіналу історія перетворюється на круту юридичну драму. Битва в суді між Крайцлером з його новими методами психоаналізу і старою системою, яка вважає його шарлатаном - це тупо окремий вид мистецтва.

«Янгол пітьми» - це ідеальне продовження. Тут більше психології, більше емоційного тиску і ще більше того самого брудного, нуарного Нью-Йорка.