Із жит прийшла

У цій збірці вміщено не лише поезію Марії Павленко, а й рецензії на її збірки віршів, причому рецензентами є не лише письменники, а й журналісти та політики. Що ж стосується віршів, то вони в основному присвячені Поліссю та Батьківщині. Це не інтимна лірика, а більше пейзажна та громадянська. Авторка вкотре пише про свою любов до Полісся, до обласного центра - Житомира, навіть пісню йому присвячує, до Верхівні, де був Бальзак, та до Радомишля, який проїжджав Богдан Хмельницький, до міст і сіл рідної землі. Вкотре пише про захист української мови, про нашу історичну памʼять, зокрема про події другої світової війни. Вічний вогонь для письменниці є дійсно символом звʼязку минулого і теперішнього, все своє життя Марія Павленко прожила у післявоєнному Поліссі, рахує датою визволення від нацистів 1944-й рік і цьому теж присвячує окремий вірш («Народження»). У збірці знаходимо цикл віршів-присвят Лесі Українці та Борису Тену (перекладач на українську творів античних авторів). З повагою ставиться до Сергія Корольова і пишається тим, що він народився в Житомирі, тобто теж родом з Полісся. А ще - багато теплих рядків про Богунію і Смолянку (райони Житомира), про рідну оселю та про льон («Житомирські льохи») - один із символів Полісся, про рідне жито і про яблука… Тепло, зі смаком, інструментально, - так би я охарактеризувала поезію пані Павленко. Вона дійсно із жит прийшла до нас.