Кава з кардамоном

Давно такого не було, щоб я за два дні проковтнула таку обʼємну книгу. Тим більше, про кохання, - не є шанувальницею любовних романів, хоча прочитала їх чимало, щоправда, то були все зарубіжні автори на кшталт Коллін Гувер чи Саллі Руні. Тому сучасна українська «золота» письменниця мене приємно здивувала. Принаймні сюжетом. Цікаво, захоплююче, інколи - передбачувано. Але пані Гурницька таки змусила мене уважно слідкувати за життям Анни та її боротьбою за своє кохання. 
Книга подеколи нагадала мені «50 відтінків», інколи я бачила аналогію із Бернардом Шоу та його «Пігмаліоном». Напевно, сучасна жінка скучила за нормальним чоловіком, якому під пʼятдесят і який нарешті знає, чого він хоче від життя. Коли він награвся, нагулявся, поруч немає мами, яка дає поради і все на світі знає. Ні, цей чоловік хоче просто кохати, мати дітей і проводити вільний час у родинному колі. Принаймні таким постав переді мною Адам - шляхтич, якому далеко за 40, який одружений удруге і має двох дітей. І Анна - сирота, років їй десь 15-16, живе у родині свого вуйка. Тобто між Адамом і Анною різниця у віці становить десь років із тридцять. Згадую себе в цьому віці - такі дорослі чоловіки мене не приваблювали, але кожному - своє. Пані Наталія однозначно пише про кохання. Це в неї аксіоматично. Так само однозначно Адам знає, як кохати Анну, мати з нею близькість, при цьому не розлучатися із дружиною (дія відбувається у Західній Україні 1840-1850-х років, за часів австрійського панування, коли розлучення було майже неможливим) і мінімізувати наслідки від такого союзу. Про це, власне, у самій книзі. Тож читач неодмінно дізнається, чи мало це кохання яскраве продовження, як Анна виживала у консервативному суспільстві, чи змогла втримати почуття… От аналогія із «50 відтінками» навіть не в наявності еротичних сцен, а в тому, наскільки впевненим у собі Гурницька змальовує Адама. Він так само, як і Грей, не економить на одязі для своєї коханки та робить із неї таку собі лялечку.

Зазначу також, що сама книга розрахована більше на пересічного читача, який гортатиме сторінки в метро чи автобусі, тому лексика, як на мене, дуже проста і геть невідповідна епосі. Таке враження, нібито Анна і Адам живуть на сусідній вулиці у 2026 році. Надзвичайно багато діалогів, причому описів і занурення в епоху 19 століття майже немає, окрім, хіба що, опису вуличок Львова. Хоч би раз авторка описала Адама чи Анну, якого кольору волосся, яка зачіска, яка сукня, прикраси, - це все є, але якось  спрощено і між іншим. А як формувалося почуття в обох, як вони мучилися?! Як калатало серце при появі Адама… Натомість ми бачимо запитання на кшталт: «Цікаво, чи хоче він зі мною переспати?» І оце «цікаво» ледь не на кожній сторінці, та й описи еротичних сцен усі вийшли одноманітні. Я навіть не полінувалася і трохи подивилася серіал - кінопродукт вийшов досконалішим. Власне, не вистачає авторці саме письменницького хисту, видно, що література - то радше хобі, а не фах. Але додам, що Коллін Гувер та Саллі Руні - теж далеко не Драйзер і Хемінгуей. Напевно, час зараз такий, що діалоги і прості описи заміняють складні речення та авторські фантазії. Тому й читається книга швидко, бо Анна стає ніби подругою, яка переповідає мені свій життєвий досвід, і я (чого гріха таїти) підсвідомо на її боці, згадую про досвід своїх стосунків та про свої бажання. І щиро заздрю їй, що вона змогла зустріти такого крутого Адама. А Львів 1846 року - то так, декорація. 
Отож, перед нами непоганий любовний роман про кохання геть юної і незаможної Анни із досвідченим і багатим, одруженим Адамом, які змушені боротися за своє щастя попри заборони з боку держави і суспільства. Чи вдасться їм перемогти - про це, власне, і книга.