Кайдашева сім'я

«Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького — це, мабуть, одна з найправдивіших книжок, які я читала. Знаєте, коли береш її в руки, ніби опиняєшся в тому самому селі, на тому подвір'ї, і чуєш їхні сварки. Це не просто історія, це як перегляд старої сімейної хроніки, де кожна деталь настільки знайома, що аж моторошно стає.

Я не знаю, як Нечую-Левицькому вдалося так точно описати Кайдашиху. Це ж просто вилита моя сусідка, або, може, навіть трішки я сама, коли щось не так! Вона сварлива, хитра, але по суті, не зла. Вона просто хоче, щоб все було по-її. А як він описав Мотрю і Мелашку! Це ж вічна боротьба двох невесток, одна з яких гостра на язик, а інша тихенько, але своє робить.

Мені найбільше сподобалося, що ця книга не чорно-біла. Тут немає ідеальних героїв чи абсолютних лиходіїв. Кожен має свої недоліки, але й свої добрі сторони. І читаєш, і розумієш, що всі ці сварки за грушу, за межу, за кусок землі — це ж і зараз у кожній сім’ї є. Просто масштаби інші. Письменник з таким гумором, з такою теплотою описує ці ситуації, що і смішно, і сумно водночас.