"Мова має значення" - зізнавайтеся: про що перше ви подумали? Напевне, про те, про що і я. Олександр Бабінський, автор книжки з такою клікбейтною - вибачте, не доберу іншого слова - назвою попередньо трохи розповідав про свою працю в сториз, тому, мабуть, не лише я була переконана, що вона - про те, як добирати правильні, відповідні до ситуації мовні засоби для оформлення думки. Щось на кшталт різниці між "закінченням війни" та "перемогою України" або між "недоліками" й "зонами росту". 

Уже на етапі придбання книжки я підозрювала, що її автор мене трішки намахає. Але хай, думаю, все ж не так часто в моєму житті трапляються гідна мовознавча література, яку можна зрозуміти не кінчаючи цих ваших філфаків. Коротше. Є шикарна фраза: "Не ображайтеся, коли щось розходиться з вашими очікуваннями. Адже очікування, врешті-решт, ваші". 

Із позитивного: український автор, українська мова. Це те, чого ніколи не буває забагато. Щоправда, і тут не обійшлося без згадування американських фільмів і копроректальних аналогій. Людоньки, ну в української авторки Наталії Ніколаєвої є ціла книжка "Психосоматика. Езотерика", там чимало більш "наших" прикладів на цю саму тему. Але менше з тим. Яйце-райце, Мелетій Смотрицький - усе це дуже класно, доречно й автентично.

Проте коли я почала читати далі, виявилося, що це книжка не з психолінгвістики й навіть не з лінгвопрагматики, як автор намагався її подати, а про магічне мислення в найвульгарнішому значенні цього терміна. 

Ще з плюсів: багато прикладів, що і як працює. Бо лінгвістика (навіть коли вона "психо") - це завжди наочність. Нема наочності - це вже не лінгвістика, а філософія.

Місцями автор, правда, додумує те, що може бути геть інакше. Наприклад, історія про пацієнтку, яка до терапії постійно на щось нарікала, а після терапії зустріла своє кохання, - ця історія закінчується тим, що жінка "на життя, впевнений, більше не нарікає". А це точно через те, що їй покращало? А може, життя навалилось на неї такою брилою, що просто стало не до нарікань?

Автор добре починає, аналізуючи психотипи людей залежно від того, як ті висловлюються. Але тут у чат заходить магічне мислення: треба просто перестати стріляти (закреслено) формулювати думки в негативному ключі, і життя налагодиться, звідусіль потечуть молоко та мед, а корови та бджоли спокійно їх віддаватимуть. Вибачте, ні, я категорично проти замінювати "я не знаю" на "я дізнаюся". А якщо я не хочу знати, якщо мені не цікаво і я відкрито про це кажу, не прикидаючись тим, ким не є? 

До речі, про знання та інформацію. Деякі факти дуже доречні та влучні, інші ж нагромаджуються суто заради фактів - принаймні в мене таке враження виникло від цитування Наливайка. Слова, наведені, щоб показати прадавність нашої мови, мають схоже звучання не лише в українській, а й у решті слов'янських, а також у романських, германських і навіть балтійських мовах. Вони, виходить, такі ж давні, як українська чи санскрит? Автору, здається, трохи й байдуже на це. То яка була мета цього порівняльно-історичного етюду? "Не переконатися у фактах походження мови, а дійти висновку, що мова здатна змінити життя на краще, хай навіть науковці сперечаються про її давність". То якщо час походження не має аж такого істотного значення, навіщо його взагалі чіпати?

Кілька слів про "ну я ж вам казав". Особисто я не бачу нічого поганого в тому, щоб тверезо оцінювати свої можливості й припускати сценарій, у якому команда зазнає поразки. Бо "попереджений = озброєний". Якщо команда добре підготовлена, то вона має більші шанси перемогти, ніж та, яка просто сподівається на диво, а грати не вміє. Те саме відбувається з людиною, яка тримає в умі, що "баби дури/мужики козли". Це не означає, що вона стовідсоткового в цьому переконана. Вона просто має це на увазі. Припускає ймовірність інакшого розвитку подій, аніж той, який би був бажаний, та перманентно до цього готова. А коли готова, то є і тривожна валізка, і запасні варіанти, як жити далі, якщо щось піде за іншим сценарієм. Це називається завбачливістю.

Приклади мовної цензури, які наводить Олександр Бабінський, часто корисні (коли, скажімо, йдеться про взаємодію з дітьми, співпрацю з ними), але часом дещо наївні. Приміром, заява про те, що буцімто коли людина каже "у мене все буде добре", то зараз, у теперішньому в неї все погано. Оце типовий приклад підлоги країни (закреслено) кальки з англійської на рівні сенсів. Бо в англійській мові will має відтінок (по)бажання - подібні форми є й у південнослов'янських мовах, де для творення майбутнього часу використовують частку зі значенням "хотіти". Українське "бути" означає не побажання, а буття, неминучість, якщо хочете, Божий задум - подібне маємо в західнослов'янських мовах. "Майбутнє" - це те, що "має бути", тобто обов'язково станеться і час цього передвизначений. Наблизити його чи віддалити - не лише безглузда інціатива, а часом і пряме шкідництво. 

Чи варто читати книжку Олександра Бабінського? Безумовно, варто. Проте не вестися на назву: просто вдати, що вона відсутня, і придумати власну. Наприклад, "Як спекатися частки НЕ" або "Магічне мислення для початківців". Чи "142 сторінки про те, як намахати самих себе та виграти".

Але оскльки в інтернет-крамницях, де можна замовити книжку, вже пишуть "Немає в наявності", це означає, що "Мова має значення" читачам зайшла і вони її радісно розкупили. Сподіваюся, крім клікбейтної назви, вони мали на це ще низку вагомих причин. Як і я.