Коли детектив програє кулінарній книзі

Сюжет у нас ніби з класичного нуару, тільки замість плащів - камзоли. Молодий віконт де Рюїссек знайдений мертвим. Слідство хоче списати все на банальне самогубство (зручно ж!), але наш комісар Ніколя Ле Фльок знаходить у шлунку нещасного кілька фунтів розплавленого свинцю. Погодьтеся, це досить екстравагантний спосіб піти з життя. І тут починається: інтриги Версаля, таємниці королівської родини та брудні закаулки, де людське життя коштує менше, ніж шматок цвілого сиру.

Паро - історик до мозку кісток, і це його благословення. Він не просто описує декорації, він занурює вас у них із головою. Ви буквально відчуваєте запах неочищених стоків Сени, чуєте шелест шовку в коридорах палаців і бачите, як тремтить вогонь свічки. Це ідеальний текст для тих, хто хоче «випасти» з реальності. Якщо ви читаєте це в дорозі, то ризикуєте проїхати свою зупинку, бо мозок повністю перемикається на частоту 1761 року.

Та все ж, якщо чесно, у мене до Паро є кілька дуже серйозних претензій:
Господи, Ніколя Ле Фльок їсть більше, ніж розслідує! Автор може витратити три сторінки на опис рецепта фаршированого каплуна, поки вбивця десь спокійно підчищає свідків. Це вбиває динаміку наповал. Ви налаштувалися на похмурий трилер, а отримали майстер-клас від шеф-кухаря Людовіка XV. Іноді хочеться крикнути: «Ніколя, кидай ту виделку, у тебе там труп холоне!»
Нашому комісару занадто щастить. У нього є покровительство на самому верху, у нього є друзі серед найнижчих верств, і всі йому чомусь допомагають. Там, де справжній детектив мав би попотіти, Ніколя просто користується своїми зв'язками. Це трохи знецінює інтелектуальну складову розслідування.