Кров проллє кров

Фінальна книга «Захід» - це абсолютний психологічний трилер. Якщо раніше коти билися з природою чи двоногими, то тут головна м'ясорубка відбувається в голові. Це жорстка історія про те, як важко вирвати з себе токсичне коріння і довести, що ти  не копія свого батька-тирана.
Авторки роблять неочікуваний хід: мертвий диктатор Тигрозір виявляється небезпечнішим за живого. З глибин Темного лісу (місця без зір) він проникає у сни своїх синів - Ожинокігтя та Шуліки. Спостерігати, як амбітний Шуліка з радістю ковтає цю отруту, перетворюючись на холоднокровного маніпулятора, відверто моторошно. А Ожинокіготь постійно балансує на лезі. Він хоче бути вірним Громовому Клану, але голос крові та жага влади шепочуть страшні речі. Читаєш і шкірою відчуваєш цю параною: зірветься чи ні?
 Кульмінація книги - це просто кінематографічний вибух. Сцена біля озера виписана неймовірно брутально. Великий Вогнезір безпорадно задихається в металевому зашморгу лисячого капкана. А навпроти  Шуліка, який буквально пропонує Ожинокігтю корону: просто дозволь старому померти і стань провідником.
І яким же буде вибір Ожинокігтя, чи розставить він все по місцях? Що переможе6 принципи та честь чи голос крові ?!  В будь-якому разі пророцтво «кров проллє кров» здійснюється найстрашнішим, буквальним чином.  Це феноменально потужна і катарсична крапка другого циклу. Вона жорстко, але чесно доводить: наша доля визначається виключно нашими власними вчинками. 
В цілому сага розвивається і росте, не так динамічно і амбітно, як подібні проєкти чи велична класика жанру, що обумовлено аудиторією, на яку вона розрахована, але вже має свій Всесвіт,  про який я писатиму далі.