Мертва дівчина, будинок біля озера та сільська параноя

Зав'язка тут - це просто бінго всіх трилерних штампів. Головний герой Андрій страждає від втрати коханої. Що він робить? Правильно, слухає друга і їде лікувати нерви в глушину, у будиночок біля озера. Спойлер: це ніколи не працює. Замість релаксу з вудкою хлопці отримують свіжий труп, поліцейське розслідування, місцеві байки про прокляте озеро і стійке відчуття, що з кущів за ними постійно хтось витріщається. Звучить як класичний сетап для голлівудського слешера 90-х, який перенесли на наші реалії.

За що Кулакову дійсно можна похвалити в цьому дебюті і що так підкупає невибагливих оглядачів - це те, що вона не розмазує кашу по тарілці. Книжка коротка, динамічна і ковтається буквально за вечір. Тут непогано передана оця в'язка атмосфера української глибинки, де всі одне одного знають, але ніхто нікому не довіряє. Місцева легенда про озеро додає правильного, трохи кінематографічного саспенсу. Але це все!!!

А тепер дістаємо пінцет і дивимося, чому серйозним фанатам жанру тут буде відверто нудно:
«Травмований герой їде в глушину і знаходить неприємності». Серйозно? Це настільки лінивий і затертий старт, що ти майже фізично відчуваєш, як авторка просто взяла найпростіший каркас із фільмів категорії Б і натягнула на нього вітчизняні декорації. 
Коли навколо починається кривава діч, герої подекуди поводяться так, ніби вони не живі люди, а просто фігурки на дошці. Їхнім емоціям не завжди віриш. Страх Андрія часто виглядає штучним, а деякі рішення - відверто дурними. Окремі діалоги написані настільки неприродно, що хочеться перепитати: ви реально так спілкуєтесь, коли вам загрожує небезпека?
Книжці катастрофічно бракує об'єму (а насправді всього) для нормального розкриття детективної інтриги. Вбивцю починаєш підозрювати не через геніальну дедукцію, а банальним методом виключення - бо підозрюваних тут кіт наплакав. А ті оглядачі, які пишуть, що «фінал неможливо вгадати», мабуть, до цього читали тільки казки про Колобка.