Розділ ІІІ
Остапа було поранено, але він був живий. Не могла покинути тут Соломія свого коханого. Дала йому своє тіло як міцну опору. Майже несла його на собі, доки у нього лишалося хоч трішечки сили. Потім вона наклала пов’язку на його закривавлене тіло. Слабнучи з кожною хвилиною, чоловік не міг рушити далі. Через велику втрату крові він весь час хотів води, губи запеклися. Вони натрапили на маленьке озеро, у якому була бажана прозора рідина. Соломія допомогла Остапові попити. Ще трішки вони змогли пройти, але далі той уже не міг йти, тим паче, що вже був у гарячці. Куди рушати у цих безкінечних плавнях, якими вони повільно пересувалися, жінка не знала й сама. Тож вирішила лишити чоловіка самого і піти розвідати дорогу, а потім забрати його із собою. Аби йому не було мокро та холодно, вона наклала велику купу очеретиння, на яке вмостила його.

Аби знати, де лежить Остап і куди їй вертатися, молодиця надламувала очеретяні стебла. Та все ж згодом зрозуміла, що втратила дорогу. Її серце розривалося від розуміння свого безсилля: хто ж тепер допоможе Остапові? Що з ним зараз? Емоції взяли гору і вона почала гірко плакати. Від нервового напруження та перевтоми сон її звалив. Коли прокинулася, то, не знаючи, як чинити далі, йде просто вперед. Згодом вона помічає, що поруч мчить багато різного звіра. Повітря наповнилося теплом, стало важко дихати. Коли Соломія обернулася, то побачила червоне небо — плавні були у вогні.

Через гарячку Остап марив і бачив перед собою образ рідного діда. Старенький намагався його утішити. Вже вечоріло, чоловік все частіше думав про те, що Соломія його залишила і вже не повернеться.

Коли прийшла ніч, стан втікача був геть поганий. Його то підкидало від холоду, то все тіло пекло від високої температури. Коли надворі благословлялося на світ, до пораненого підійшов вовк. Боронитися від тварини не було чим, тож Остап хлюпав на нього водою. Вовче виття розляглося над плавнями, і звір побіг. Сили зовсім покидали молоде чоловіче тіло, та він зібрався, бо дуже хотів жити (хоч відчував, що смерть простягає до нього свої холодні руки), і почав повзти. Поранений втрачає свідомість, але ще встигає зрозуміти, що до нього прийшла Соломія.

Розділ IV
Врешті-решт Соломії таланить, і вона виходить із безкінечних плавнів. Зовсім поряд вона уздріла циганський хутір. Вона помчала до найближчої хати і слізно благала допомоги у спасінні чоловіка, що лишився у комиші. Цигани не тільки вирятували Остапа, а й лишили їх у своїй оселі до того часу, коли чоловік зможе йти далі.
Лікувати його заходилася стара циганка. За ліки були заварені трави та молоко від кіз. Мауріка — молода циганка, уподобала хворого і раз поз раз крутилася біля нього. Вона навіть не зважала на свого чоловіка на ймення Раду. Той побачив, що з жінкою коїться щось лихе і почав сварку, яка навіть переросла в бійку. Цигани займалися чимось лихим, бо вирушали з дому із сутінками, а поверталися перед світанком. Виявилося, що вони були конокрадами.

Соломія пішла заробляти копійку. Працювала у болгарина-багатія. Всі зароблені гроші треба було віддавати власникові господи — циганові. Але Соломія не сперечалася, бо бачила, що скоро Остап одужає, і вони зможуть покинути їх. Вже почав Остап підніматися та споглядати гучні та веселі циганські гуляння, що неабияк його дивували. Хоч багато добра зробили цигани для Остапа та Соломії, але не могли вони сприйняти їхній нечесний спосіб життя, який ніс за собою багато лиха людям, тож вони вирішують йти від них. Але, коли Соломія ще працювала, до хати ввірвалися шовніри, і всіх відправили до холодної.

Розділ V
Коли ще нічого не було відомо Соломії, вона пішла на базар, де зустріла Івана Котигорошка. Той виглядав напрочуд добре, став справним та посвіжів на лиці. Він наймитував у багатого господаря. Жінка коротко переповіла йому про їхню з Остапом невдачу та умовилася, що він допоможе їй відправити пораненого до болгарина, у якого вона працювала.

Який же був шок у жінки, коли вона побачила пусту циганську оселю. Швидко зметикувавши, що сталося, Соломія з помічником йде до поліцейського відділення, аби засвідчити невинність Остапа. Та там всім байдуже до їхніх слів. Іван дає Соломії пораду аби та заплатила драгоманові, тобто перекладачеві, мовляв, може, той якось вплине на їхню справу. Проте чоловік гроші забрав, але нічого обнадійливого не сказав. Лиш те, що жінка, можливо, зможе побачитися з ув’язненим через тиждень.

Чекати цілих сім днів, не відаючи нічого, жінка не могла, тож день у день приходила до конака і чекала звістки. Драгоман не даремно взяв гроші, бо доніс до відома молодиці те, що її коханого відправлятимуть на той бік Дунаю. Цього вона допустити не могла. Їй вдалося вмовити Івана Котигорошка звільнити Остапа. Той дав згоду.

На світанку другого дня змовники вже чекали у човні під берегом. Чоловік був озброєний. Минуло трішки часу і вони побачили як декілька чоловіків сідають до човна, аби перепливати на інший бік. Там був і Остап. Щоб повідомити його про скоре визволення, жінка співає пісню, якою заслуховуються навіть турки. Коли їхні човни розминаються, починається бійка. Хтось вистрілив. Це був не Іван. Йому поцілили в живіт. Він падає і перевертає човен. Соломія опиняється у воді. Вона бачить, як міцно тримають турки Остапа і відчуває як холодна та темна вода мільйонами голок впивається у її тіло. Смерть вже йде по неї.

— Остапе!..— з розпукою кличе душа.
— Соломіє-є!..— доноситься до неї крик серця.
— Соломіє!..— чує вона крізь холодну хвилю, що б'є їй в очі, торкається чола, розплутує коси...

Далеко-далеко серед степів Бессарабії одиноко стоїть хатинка, у які мешкає сторож. Сам він, немає у нього нікого. А й навіщо? Його старечі вуста вже давно навчилися розмовляти з вітром, що озивається до нього звуком голосу коханої Соломії з того боку, де несе свої води ріка. На його тілі доля написала, що вважала за потрібне: і панська відмітка красується посеред спини, і «привіт» від москалика біля ребер. Та не весь він живе на цьому світі, бо рівно половина від нього, його любов, схоронилася десь під чорними водами ріки Дунай.

Вона чекає їхньої зустрічі йдосі. «Дорогою ціною» він сплатив за свободу.