Безперечно, моя версія найвидатніших творів сучасності підлягає оскарженню, якщо ви багато читаєте і для себе створили свій літературний «Олімп», але я стоятиму на своєму, дочитавши до кінця «Найпотаємніший спогад людський». 

          Як? Це все? – пройняло мене до глибини душі і я ще намагався скролити екран смартфону: раптом спливе наступна частина роману. 325 сторінок дуже красивого тексту, перекладеного неперевершеним Іваном Рябчієм – насолода, якої завжди малувато. Ви ніколи не помилитесь, якщо візьмете до рук книжку франкомовного автора, в перекладі Рябчія. Він працює над взірцевими літературними шедеврами. І цього разу ми знайомимося з африканською словесністю.

          Як ти смієш? – обурено кине в очі літературознавець-француз.  Сарр – французький письменник! – претендуватиме на правду якась французька академія чи там ліга. Що ж! Автор роману народився в Сенегалі у 1990-му, отже, вік – до 35-ти. Дев’ятнадцятирічним переїхав до Франції – колишньої метрополії, де й протікає його бурхливе творче життя. Два періоди життя: 19 років до того і 14 років по  тому. Рідна мова? Наше колоніальне минуле  має підказувати правильну відповідь. Звідси і можливі претензії  щодо приналежності творчого спадку, який Сарр активно генерує. Його романи, надруковані у 2015, 2017, 2018 і 2021-му роках поповнили скарбницю Франції? Сенегалу? Принаймні, двома орденами останньої країни письменника нагороджено за підняття тем, означених у творах: джихадизм, мігранти. І от, нарешті, Ґонкурівська премія, яка існує у Франції з 1903 року за останню велику роботу Сарра – «Найпотаємніший спогад людський».  Для тридцятиоднорічного (на той момент) письменника з емігрантських кіл нагорода, достойна світової уваги, особливо якщо враховувати понад столітню історію премії, якої ще ніколи не нагороджували представника так званої Чорної Африки.

          Хоч питання якості твору в сучасному світі наврядчи залежать від приналежності письменника до певного етносу або раси, все ж таки в творчому середовищі двох країн може виникнути суперечка, як у нас не припиняють дискутувати навколо імені М. Гоголя:  ким вважає себе сам автор і чиїм є насправді? Як на мене, роман дає прямий натяк на це.  За авторським задумом такий собі молодий сенегалець, між іншим – письменник, опиняється в Парижі. І, як водиться, поринає в вир богемного життя серед близьких йому емігрантських кіл. Темою його творчості є суто африканські мотиви і хоча поруч із ним знаходяться не тільки земляки, а й, скажімо, поляк та деякі інші європейці, у фокус роману потрапляє його (Дьєгана Латіра Фея) випадковий зв’язок з такою ж, як він сам, мігранткою - Маремою Сіґою Д. В невеличкій зав’язочці, основа якої підозріло нагадує біографічні дані Могамеда Мбугара Сарра, від імені Дьєгана згадується його сенегальське минуле, 2008-й рік, коли головний герой роману закінчував військовий інтернат, а мріяв про поетичну кар’єру. Гортаючи підручник «Короткого викладу негритянської літератури», він натрапив на дивну анотацію, присвячену невідомому африканському автору – Т. Ш. Еліману. Події відносяться до далекого 1938 року, коли Еліман, здобувши освіту в Парижі, випустив там роман, що спричинив спочатку хвилю захоплення і непорозуміння в літературних колах. Мовляв, як це з-під пера чорного вийшла настільки чиста перлина? Але незабаром Елімана звинуватили в плагіаті і таке інше, про що я не гратиму на випередження, адже всю красу, виписану автором книжки, ви оціните тільки прочитавши її. Власне, в описанні пошуків слідів Елімана Сарр заклав біль за своїх земляків, визнання чиїх здобутків мало би відбутися тільки за однією ознакою – талановитість або геніальність, як хочете.

          Що казати? Я щиро вважаю себе неупередженим щодо походження людини. Білий він чи чорний, народжений в космічній державі чи під манговим деревом – людина створена настільки мудро, що творча іскра в ній здатна запалити сильний вогонь. Але і для мене перша за життя книжка африканця (ну хто би міг подумати?) стала дивом. В ній Сарр дуже тонко, мистецьки обігрує оту притаманну метрополіям зверхність і підозрілість до повноцінного продукту, створеного...  еееем... одним із тих, від кого не чекали. Правда, я ж писав раніше про невдалий досвід з першою прочитаною книжкою південно-корейської письменниці. Мовляв: ах, не шедевр! А чого ж я чекав від Південної Кореї? Так, наче письменниця представляла всю літературу країни. І тут раптом такий яскравий болід на моєму небосхилі! Вау! Починаю ритися  в інтернеті: хто він, цей Сарр? Ага, народився там-то, вчився... Аааа! Переїхав до Франції. Ось воно! О, так, це ж французька школа письма! Та ні, друзі. Я не повинен так думати. Романи Могамеда Мбугара Сарра – яскраві зірки на небі африканської, сенегальської літератури. Його рівень – рівень творчої еліти, якого досягають одиниці в будь-якій країні. І я хочу ще раз згадати ім’я перекладача, позначеного величезним талантом в роботі з красивими художніми текстами. Іван Рябчій – як знак високої проби на всіх перекладених ним творах.

          Сарр розплутав історію Елімана – забутого сенегальського генія від літератури. А, взагалі то, Еліман лишається для мене загадкою. Він – тільки персонаж книжки. А от автор цієї книжки – Могамед Мбугар Сарр є дійсно письменником тієї літератури, яку прийнято вважати великою.  Рябчій доніс до українців красу авторського тексту, вклавши силу і багатство нашої мови – найкращої в світі. В такому поєднанні щось є. Хочете почитати?