Нещасний випадок

Оповідання «Нещасний випадок» входить до цієї збірки малої прози Агати Крісті. Доволі неочікувано вибудовано сюжет, а кінцівка здалася мені ідеальною та передбачуваною. Капітан Гейдок та інспектор Еванс у розмові на початку твору згадують одну жінку - пані Мерровдін, за якою тягнеться шлейф нещасних випадків. Спершу випадково впав у провалля її вітчим, коли дівчині було вісімнадцять, невдовзі від передозування мишʼяком помер її чоловік містер Ентоні. Тепер пані знову одружена. Від моменту останнього нещасного випадку минуло девʼять років, і Еванс упевнений, що на двох смертях крапку поставлено не буде. Натомість Гейдок не є таким категоричним. Він не бачить (чи не хоче бачити) того, що жінку можна обвинувачувати у вбивстві. До того ж, не однозначним є твердження про те, що вдова містера Ентоні та міс Мерровдін є тією самою особою. Доволі показовим є звернення Еванса до ворожки, яка сказала цікаву річ: помилка колишнього інспектора може коштувати життя, тож треба бути дуже уважним і розумним. Еванс же надзвичайно легковажно поставився до цього ворожіння. Напевно, він був настільки впевнений у своїх інтелектуальних здібностях, що вирішив, що зможе легко розкусити наміри пані Мерровдін, чоловік якої - хімік, як зʼясувалося під час розмови, нещодавно застрахував своє життя: всі гроші в разі його смерті мають перейти до дружини. Таке вже мало місце напередодні отруєння мишʼяком містера Ентоні. Але чи наважиться майстриня нещасних випадків на нове вбивство чи інспектор Еванс помилився у своєму припущенні і жінка реально не винна у смерті близьких для неї людей? І якщо наважиться, то хто стане наступною жертвою? І чи дійсно це та сама жінка і Еванс має рацію? На банальну кінцівку навіть і не розраховуйте. 
Зазначу, що Крісті використовує цікаві прийоми розкриття образу пані Мерровдін. Ми дізнаємося про її минуле з діалогів чоловіків, тому я, наприклад, декілька разів перечитала перші дві сторінки історії, бо не зовсім розуміла суть розмови. І взагалі я б радила якраз уважно читати перші дві третини оповідання, бо суть задуму письменниці криється саме на початку оповіді, а кінцівка лише доводить правильність /неправильність міркувань головних героїв.