В. Стус писав цей вірш, перебуваючи в засланні, далеко від Батьківщини. Час його створення, як для поезії є надзвичайно довгим — із 1971-го по 1974-ий. Він увійшов до збірочки за назвою «Палімпсести».

Жанр:
лірична поезія.

Рід лірики:
патріотична, частково з вкрапленням пейзажної, невільницька.

Мотиви:
звернення ліричного героя до землі, яка стала його колискою і яку він втратив, здається, назавжди.

Система віршування:
силабо-тонічна.
Нестрофічна будова.

Вид римування:
перехресне.

Напрям:
модернізм (неоромантизм, символізм).

Тема:
зображення відчуття ліричним героєм власної смерті. Йому шкода того, що його не стане. Він згадує щасливі часи і звертається до землі, яку хоче ще побачити, але сумнівається у тому, що це можливо. А ще він хвилюється за майбутнє цієї землі.

Ідея:
життя — найвища цінність; рідний край потрібно любити, не зважаючи ні на що, навіть на розлуку з ним.

Мотив:
«утрачена Батьківщина», «смерть», «казка дитинства».
Автор використав надзвичайно розмаїте багатство художніх засобів: епітет, метафору, порівняння, метонімію, риторичне звертання тощо.

Образи:
«лихо», «сонце», «озера», «ниви», «сон», «минуле».

Символіка:
«пожиттєві ери» — символ майбуття без ліричного героя; «лихо» — символ важкого земного буття; «лебединя» — вірність.

Композиційна побудова:
умовно вірш можна розділити на три частини: звертання до землі, зображення за допомогою метафори спогадів про рідний край, а також ще одне звертання до Батьківщини.

Автор майстерно за допомогою художніх засобів змальовує образну характеристику України. Він згадує про Батьківщину, знаходячись від неї неймовірно далеко, аби додати собі сили пережити всю несправедливість світу, що однієї миті впала йому на плечі. Вірш показує читачеві не тільки те, як ліричний герой страждає, а й те, що думка про рідну землю гріє йому душу.