Обікрасти самого себе

«Парадокс часу» - це, мабуть, найглибший психологічний трилер у серії, бо тут хлопець стикається зі своїм найстрашнішим і найбезпринципнішим ворогом - самим собою.

Мама Артеміса помирає від рідкісної магічної хвороби. Єдиний шанс на порятунок - ліки з мозкової рідини шовковистого лемура. І тут стається геніальна, але неймовірно болюча кармічна розплата: цей вид лемурів вимер. Більше того, його кілька років тому знищив сам Фаул, безжально продавши останню тваринку еко-терористам-екстинкціоністам просто заради грошей. Тепер, щоб врятувати матір, він разом із Голлі Шорт змушений стрибнути в минуле і вкрасти цього лемура у десятирічного себе.
І отут починається справжня моральна м'ясорубка. П'ятнадцятирічний Артеміс, який уже пройшов через пекло, навчився емпатії і готовий на самопожертву, лобом стикається з малим, абсолютно відмороженим соціопатом. Молодшому Фаулу плювати на екологію, на чужі життя, на будь-які закони чи етику, він бачить лише прибуток і власне роздуте его. Читати, як старший Артеміс відчуває фізичну огиду і жахається того, яким чудовиськом він був, - суцільне задоволення. Ну хіба ж будь-хто з нас іноді не хотів би повернутися назад і дати доброго ляпаса собі колишньому.
Але  молодший Фаул все ще геній, і переграти його на його ж полі практично неможливо. Він розставляє пастки на кожен крок майбутнього себе. А на тлі цього в минулому ще й зачаїлася Опал Кобой, яка викачує магію з рідкісних тварин і готує власну диверсію з часовими потоками. Сюжет закручується в таку тугу петлю причинно-наслідкових зв'язків, що до фіналу мізки починають добряче кипіти.

Це блискуча і дуже драйвова історія про спокуту, де червоною ниткою проходить думка: за кожен злочин, особливо проти природи, рано чи пізно виставлять рахунок.