Остання гастроль

Друга повість збірки - це взагалі інший настрій і локація. Нас різко закидають у зимову Варшаву, в лютий 2017 року. Тут немає ніякої книжкової романтики, тільки суворий, сирий і холодний реал. Головний герой Марек щойно вийшов із в'язниці. Він чесно намагається грати за правилами суспільства: знаходить легальну роботу, знайомиться з дівчиною і реально хоче почати все з нуля. Корда дуже круто прописує цю спробу зачепитися за звичайне життя. Але ж ми читаємо кримінал, і автор чудово знає: система і минуле просто так нікого не відпускають.

По суті, це історія про спокусу «останнього куша». Кримінальний досвід тут показаний не як якась абстрактна штука, а ніби живий паразит, який одразу відчуває, коли ти даєш слабину. Мареку підкидають класичну задачку: є дуже ризикована, але мегаприбуткова справа. Та сама «остання гастроль». І автор класно показує, як механічно працює рецидив. Він заганяє героя в часову пастку кількох лютневих днів, де Мареку треба вирішити: чи варті ці швидкі брудні гроші того, щоб назавжди спалити свій єдиний шанс на нормальне майбутнє?
Сама Варшава в книзі - це як окремий, абсолютно холодний і байдужий персонаж. Лютневий мороз просто пробирає до кісток, а сірі спальні райони тиснуть на мізки. І це не просто декорація для сюжету. Ця атмосфера ідеально передає те, наскільки герой зараз самотній. Коли ти стоїш на роздоріжжі між законом і легкими грошима, місто тобі не дасть жодної моральної підказки. Воно просто мовчки дивитиметься, як ти сам робиш крок у прірву.
Загалом, «Остання гастроль» - це дуже похмура і болюча історія. Вона залишає після себе важкий, майже похмільний стан, бо показує одну просту істину. Найстрашніша тюрма - це не камери зі сталевими решітками. Найстрашніша тюрма  - це твоє власне минуле, з якого ще ніхто й ніколи не виходив по УДЗ.