Автор — Остап Вишня (справжнє ім’я письменника — Павло Губенко).

Дата створення — 1953-ий рік.

Входить до збірки «Мисливські усмішки».

За літературним родом належить до епосу.

За жанром — усмішка.

Тема «Сом» Остап Вишня — історія гумористичного характеру, в якій розповідається про сома-велетня, здатного проковтнути не тільки гусака, а й ведмедя, чи катер.

Ідея — плекання в молодого покоління добрих почуттів до навколишнього природного світу.

Образи, персонажі:
люди — оповідач; дід Панько (саме він розказує про сома-велетня та пов’язані з ним пригоди); пан; Христя; рибалка; літератор Сабанєєв.
природа — ріка, сом, гусаки, панський пес Джой.

Часові рамки — часи царату та панщини — час радянського союзу (третє десятиріччя 20 століття).

Локація подій — заплава ріки Оскіл, розташована неподалік славного міста Енська в Харківській області.

Особливі ознаки усмішки «Сом»:
- розлогість пейзажів;
- гумор;
- наявність ліричного обрамлення;
- діалогічне мовлення.

Остап Вишня «Сом» композиційна будова
Композиційно твір ділиться на чотири частини.

Перша — до читача автор звертається із запрошенням відвідати річку Оскіл, яка багата на мальовничі краєвиди.

Друга — від діда Панаса до туристів звучить попередження про те, що плавати біля ковбані небезпечно, оскільки в ній мешкає сом, який колись давно навіть проковтнув панського пса.

Третя — «реальна» історія рибалки про те, як сомові вдалося тягти кілометрами моторного човна за собою.
Четверта — герой-оповідач розказує про те, чим харчується сом та на які наживки його можна спіймати.
В усіх творах, що увійшли до збірки «Мисливські усмішки», автор вміло поєднує та використовує гротеск із гіперболою, протиставлення реального та вигаданого, перемішування лірики, сатири та фантастики, усмішка «Сом» не стала виключенням.

Образ діда Панаса водночас кумедний, коли він виступає знавцем цілої купи вигаданих мисливцями та рибалками історій, водночас він приємний добрий персонаж, бо є щирим любителем та охоронцем природи.

Перший раз ця усмішка вийшла друком на шпальтах журналу «Дніпро» 1953-го року.

Під час написання письменник скористався такими художніми засобами:

- гіпербола (перебільшення). Наприклад, оповідач каже, що минулоріч вдавалося одним набоєм вбити 24 качки.

- Оксиморон. Оповідач спішить, щоб до вечірньої зорьки спізнитись.

- Інверсія

- Порівняння. Селезня автор порівнює до казки, вдягненої у весняному вбранні.

«Сом» сюжет
Автор розпочинає усмішку запрошенням на річку Оскіл, немовби заманюючи читачів на довірливу теплу розмову. Оповідач щиро захоплюється красою навколишньої дійсності, яка є своєрідною ідилією взаємодії людей з природою.

Пейзажний живописний опис виконаний лагідною мовою. Автор ще додає ліризму зображення сімей різноманітного птаства, що звучить в його виконанні з особливими ніжними нотами. На воді весь час відбувається зміна барв, безперервний рух, чути найрізноманітніші звуки, в які час від часу прориваються звуки пісень, що співають дівчата. Здається, ніби весь світ — єдиний живий організм, шматочки якого міцно зв’язані невидимими ниточками. Однією з таких частин є й людина.

На зміну лагідним описам поступово приходить пересторога небезпечних ситуацій. Звучить вона із вуст діда Панька. Так він розповідає про величезну яму в ріці, в котрій навіть дзвіниця може втопитися.

Далі від діда читач дізнається надзвичайну розповідь про те, що за панських часів жив такий величезний сом, що одного разу в його пащі навіть щез цілісінький гусак, а ще панський собака, а тоді й паровий катер! На зміну цій історії приходить наступна, від «дуже заядлого і дуже справедливого рибалки». Цього разу увага акцентується на іншому — на силі та могутності рибини. Останньою постає картина з цілком реалістичним, здається, сомом і схожа на конкретні рекомендації з його вилову. Складається враження навіть, що її можна використати в реальному житті, та в один момент все ставиться під сумнів наявністю відвертого гумору, що переходить у насмішки над довірливим читачем. Образи гіперболізовані (перебільшені), а ще наявні яскраві фантастичні деталі (до прикладу, якщо розрізати сомові черево, то можна в ньому відшукати копчену ковбасу, варених раків і навіть «цілісінькі шпроти»).

Змалювання акварельного українського краєвиду у творі переходить в майстерний діалог, влучними деталями наповнені репліки, змалювання комічно-фантастичних подій. І в усьому тексті відчувається присутність «всюдисущого автора», усміхненого, іронічного, проникливого. Вкидаючи пару-трійку деталей, він немов дивиться за реакцією читачів. Через весь твір червоною ниткою проходить відчуття залюбленості автора у природу. Він щиро нею захоплюється, в деяких моментах возвеличує, милується нею.

Гумористичні усмішки Остапа Вишні в багатьох моментах подібні до ліричної поезії в прозі.

Ці характерні деталі письменницького почерку автора «Мисливських усмішок» з часом все більше відточувалися та яскравіше виражалися. Хоч Остап Вишня, звісно, перебував в тяжкому душевному стані після перебування в засланні, та почуття гумору ніколи його не покидало. Він був життєлюбною людиною, тож не гаяв свої дні на плачі та печаль, принаймні намагався. Він любив людей, бо інакше його творчість була б неможливою. А можливість писати значила для нього дуже багато.