Памʼять яка не відпускає

Є книги які інтригують. А є такі, що одразу вибивають із рівноваги і більше не відпускають. «Дивна Саллі Даймонд» саме така.  
Початок звучить майже абсурдно , жінка виконує останнє прохання батька, і спалює його тіло. Але дуже швидко стає зрозуміло, що це не дивина заради шоку, а точка входу в історію, де логіка світу працює інакше. Саллі сприймає все буквально і саме це робить її водночас вразливою і небезпечно передбачуваною.  
Сюжет рухається не стільки через розслідування, скільки через поступове розкриття минулого. І тут книга працює найсильніше, кожен новий факт не заспокоює, в навпаки ускладнює картину.
Голос у голові, чужі люди, які знають більше ніж повинні, дивні збіги- усе це створює відчуття постійної нестабільності.
Саллі як персонаж центр усієї історії. Вона не вписується в класичні уявлення про героїню , її реакції можуть дратувати, її логіка лякати, але саме в цьому і сила образу. Вона не намагається бути зрозумілою і тому виглядає надто реальною. Її шлях це не просто пошук правди , а болісне усвідомлення того, ким вона є і що щ нею зробили.  Книга балансує між психологічним трилером і темною драмою. І хоча іноді авторка свідомо підсилює шокові моменти, ключовий ефект виникає не від подій, а від поступового занурення в травматичний досвід. Це історія про памʼять яка не відпускає, і про ідентичність, яку можна зламати і спотворити.  
«Дивна Саллі Даймонд» не комфортне читання. Воно чіпляє, іноді навіть відштовхує. Але саме тому працює. Це книга після якої не хочеться одразу братись за наступну, бо спершу потрібно якось «переварити» цю.