Про гріх, і не лише сексуальний

Доволі оригінальне оповідання, яке являє собою міркування немолодого чоловіка про сенс його власного буття. Спершу здається, що це старий розпусник, який у молодості був дуже гарним на обличчя, а тому домігся успіху в карʼєрі, був вдало одружений, має гроші і живе у своє задоволення. Він міркує про красу: мовляв, революціонерами мають бути лише невродливі, бо красива людина не має клопоту в житті. Коли ж чоловік зовні не дуже, тоді треба бути розумним та альтруїстом. Себе він вважає гарним, розумним та егоїстичним. І має на це право. Оповідач (Андрій Олександрович) міркує про любов, вважаючи, що це не більше ніж фізіологія, це коїтус, заправлений присмаками. Далі він подає два вірші про чоловіка, якого він асоціює із конем. Цей чоловік не знає, кого збавити - маму чи дочку. Віршики є вульгарними та аморальними. Картину сексуального повсякдення героя в минулому не можна намалювати без оповіді про молоденьку курсистку, яка мала нареченого-студента, проте заради принципу Андрій відбиває її у хлопця, заражає венеричною хворобою, а через пʼять днів, як Маня йому набридла, кидає її. І от тридцять років потому він про Маню згадав, боячись, що вона померла в сифілітичному шпиталі, її образ прийшов раптом до нього. На додачу до сексуальних походеньок автора - теза про те, що він має утриманок, часто їх міняє, вони його, звісно, не кохають, а нещодавно одну з них він вигнав. Тобто він купує любов - і це для нього є нормально. 
А потім несподівано зʼявляється другий блок - про маму, яка сама виростила його, бо чоловік рано помер. Мама за національністю полька (твір написано у 1890-ті роки, коли Польщу було поділено між трьома країнами, зокрема частина Польщі була у складі Росії), не соромиться братися за чорну роботу, щоб сина поставити на ноги і забезпечити йому нормальне навчання в гімназії. Син же є полонофобом - він ненавидить усе польське, його бентежить, коли мама з подругами розмовляє польською. У гімназії він знущається з однокласника-поляка Радковського, який завжди готується до уроків та є чемним, чесним і принциповим. У присутності мами та її знайомих Андрій дозволяє собі говорити жахливі речі про поляків та польську мову, називаючи її собачою. Матір вважає нерівною собі, людиною нижчого ґатунку. А мати все терпить, просить вибачення за свою національність (вона ж не може її змінити), плаче. Аж одного разу син просить його пробачити. А потім знову береться за свій старий алгоритм проживання. Невдовзі його мама помре. І тільки зараз, коли він залишився сам, він усвідомлює цінність матері. І молиться. 
Мої враження від оповідання неоднозначні. На жаль, я не можу точно сказати, за яких обставин було написано твір, чи це є іронією на полонофобів та російських шовіністів (головний герой народився у Москві), на чоловіків-абʼюзерів та борців проти соціалізму. Однак до головного героя в мене жодної симпатії нема. Його егоїзм на схилі літ дивує. Людина залишилася сама, нікому не потрібна, вона нікого не любить і її ніхто не любить. І перед смертю раптом просить вибачення в Бога. А що ця молитва змінить? Поверне матір чи навчить кохати?