Співець міста

Футуристи оспівували місто. Футуристи писали про техніку та майбутнє. Нібито все просто, але в Семенка просто бути не може. Він - багатогранний. Й такий ліричний. Так, він експериментує із формою та звуком. Це потік свідомості, де є інколи просто набір незрозумілих слів у незрозумілій ритміці. Бі, бо, бу - так звучить місто. Тут люди, трамваї, автомобілі, кондуктори… Усі кудись поспішають. 
Я хочу кожний день 

все слів нових 

- достатньо повторити цей двовірш тричі, і вже є окрема поезія під назвою «Бажання». 
ВНСТІК - а це перший рядок поезії «В степу». А в іншій поезії, теж під назвою «Бажання», Семенко хоче перетворити світ так, щоб зорі віддати дітям (нагадало одного відомого радянського футуриста, який писав, що якщо зорі запалюють, то значить, це комусь потрібно). А хіба це не романтично - любити зорі? А кохати? Яким ліричним є Михайль у любовній ліриці! Взяти хоча б його «Біля Володимира». А яким тонким ліризмом пройнято його «Осінь» - здається, перед нами хлопець, що колись щиро кохав, а тепер в нього є лише смуток на душі. Трохи банально, трафаретно, проте щиро. 
Унікальність цієї збірки в тому, що в ній представлений різний Семенко - і любитель сонця (як свого часу називали іншого Михайла - Коцюбинського), і адепт руху, і ліричний герой.