Сучасна азербайджанська література почалася для мене з цієї книжки (музика прийшла значно раніше) і так, скажімо, вагомо заявила про себе, що пізно ввечері, коли організм готувався вимкнути усі зайві для нічної роботи системи, але мозок пручався і увімкнув "друге дихання". Серед ночі довелося примусово зупиняти себе, інакше коефіціент корисної дії вдень дався би взнаки. Письменницький талант Афаг Масуд просто бере у полон. Справедливості заради зазначу величезну роль літературної аґенції "Друге дихання" (не даремно й роблю підводочку), яка випускає у серії "Сучасна зарубіжна література" перлину за перлиною. І також перекладачку Наталю Куліш, з якою познайомився особисто, фактично дочитуючи останні сторінки. Перекладач є майже співавтором книжки, бо від нього залежить репутація автора у народі, мовою якого робиться переклад. Саме високу якість праці на кожному етапі я констатую.

Отже, пані Афаг пише про свою Батьківщину. Попри величезну культурну відмінність між нашими країнами, ми маємо спільне минуле, спільне нещастя бути колись частиною совкового союзу, звідси і схожі соціальні хвороби. Розвиток новітньої історії нагадав мені рух високої припливної хвилі, а потім глибокий відкат у минуле. Все відбувається так, наче через кожні кілька років одні громадяни кудись виїжджають, а на їхнє місце прибувають інші з протилежним баченням, відмінними від тих ідеями, розумом, менталітетом. І я подумав: а їх-то чому лихоманить? Нас оточують країни з дещо подібною мовою, а потім, у минулому робилися примусові ін'єкції носіїв "язика" з одночасним винищенням культурної україномовної еліти. Їх-то що тримає на припоні і носить на хвилі туди-назад? Імовірно, споконвічна традиція довіряти свою долю авторитетному "батькові", суворому господарю країни. Раптом народу цієї країни обломилася свобода. Знаття би з чим її їдять?

І от, немало потішило читання перших трьох десятків сторінок роману. Місцями у тексті траплялися епітети нової влади. Вгадаєте? "Слуги народу". Якщо що, то книжку видано у 2017 році. Читаю про міністра оборони і не можу не зацитувати: "До заняття міністерського посту цей турботливий чоловік усе життя працював кухарем у їдальні, і люди пліткували, що він і тепер не залишив піклуватися про президента навіть у ті дні, коли ворог знову окупував райони країни." Далі, міністр національної безпеки: "..., був людиною міцною, рожевощокою, з бадьорим, здоровим обличчям. Неможливо було повірити, що цього веселуна, що прославився своєю грою на гармошці й виконанням мугама, довірили питання державної безпеки і секретні документи", Ну? Отут, друзі, я й зупиняю потік красномовства. Мерщій читати "Свободу" Афаг Масуд!