Тегеран кличе

Залітаєм в спекотний і максимально закритий Іран. Наїрі Нагапетян видала таку річ, від якої віє абсолютною екзотикою і постійною небезпекою. Слухай, я б назвав цю книгу міксом класичного детектива, оцього старого доброго формату, де є труп і купа підозрюваних та гострого політичного трилера. Тільки уяви: замість якихось знайомих європейських вуличок чи англійських маєтків - Тегеран. Атмосфера там така густа і напружена, що аж дихати важко. Це місце, де релігія і влада сплелися в такий жорсткий клубок змій, що не розплутаєш. У місті за всіма постійно стежать, а одне необережне слово може коштувати життя.

Зав'язка просто топ: знаходять мертвим дуже серйозного і впливового дядька - аятолу Кануні. І в епіцентр усього цього замісу потрапляє журналіст Нарек, який приїхав з Франції на батьківщину після довгої паузи. Він ходить вулицями Тегерана, намагається розкопати правду і просто офігіває від того, що там насправді робиться.
І знаєш, що тут найсмачніше? Навіть не сама детективна загадка, хоча тримає вона міцно. Найбільший кайф - це виворіт їхнього суспільства. Нагапетян просто бере і показує, як під цим параноїдальним ісламським режимом вирує шалене підпільне життя. Корупція, подвійні стандарти, лицемірство - там всі брешуть і всі чогось бояться. Ти читаєш і прям шкірою відчуваєш цей тиск і тривогу.

Коротше, якщо хочеш трохи переключитися від звичних серійних убивць і зануритися в абсолютно інший, східний, суворий світ - це стовідсоткове влучання. Дуже свіжа історія, затягує миттєво. Тільки попереджаю: після неї починаєш якось підозріло придивлятися до людей навколо!