Триптих

Я просто вражена майстерністю Лесі Українки. Прочитала її поему «Триптих» і досі перебуваю у стані евристичного пошуку відповідей про сенс нашого буття. Надзвичайно оригінальна ідея створити комбінацію з трьох творів, що нібито належать до роду лірики, але в той же час містять риси інших родів. 
«Що дасть нам силу» - перша частина триптиху, написана у 1903 році. За визначенням авторки, це апокриф. Друга частина - «Орфеєве чудо» - подана як легенда; третя - «Про велета» - казка. Дві останні частини було створено у 1913 році, тобто, власне, перед смертю письменниці. 
Спершу важко зрозуміти, що може єднати три різні оповіді. Перша - про теслю в Єрусалимі, що важко працює, бо має годувати родину, одним з його діянь є виготовлення хрестів, які несуть засуджені на Голгофу. Легенда оповідає про Орфея, Зета і Амфіона - трьох героїв, які будують нове місто з руїн, проте мають це зробити до заходу сонця, інакше все буде зруйновано (чимось нагадує міф про Сізіфа). Казка ж розповідає про сплячого велетня. Власне, читач, опрацювавши ці три шедеври (іншого слова не підберу), дізнається, що такого революційного зробив тесля напередодні свята; чи зміг Орфей із друзями збудувати місто; й чи прокинувся сплячий велетень. Цікаво, що й критики не можуть дати чітке пояснення, що мала на увазі Леся Українка, вимальовуючи, без перебільшення, яскраві образи героїв триптиху, кого вона мала на увазі в образі велетня, теслі, Орфея. Можливо, йшлося про інтелігенцію, зокрема українську, чи, може, про якогось конкретного діяча, що міг би своїм голосом підняти народ на боротьбу. На боротьбу за незалежну Україну чи просто боротьбу із поневоленням та соціальною нерівністю? Для мене ж Леся демонструє приклад людини - борця. Навіть перебуваючи на межі життя і смерті, вона продовжує своїм словом доводити, що людина має боротися до останнього подиху, ніколи не здаватися та йти вперед. Правда обовʼязково переможе!