Ти підеш далеко, я піду поруч, і коли дотчемо полотно, обидві повернемося назад

Роман  «Сестрині дзвони» написаний на межі історичного епосу й фольклорної притчі, але його головна ідея не відтворити «давнину», а показати, як спільнота формує сенс через віру, страх і одноманітні ритуали. Уже з перших сторінок зрозуміло, що замкнений світ Бутангена який відстав від іншого світу на багато років це не просто село, а окрема система, де кожен звук особливо дзвін має значення і функцію.  
У романі герої цікаві саме тим, що не виглядають ідеалізованими. Вони дуже «живі», вперті, суперечливі , особливо важко їм дають зміни і нововведення і через це історія працює не лише як атмосферна норвезька сага, а ц як роман про внутрішні конфлікти людей. 

Особливо виділяється головна героїня Астрід. Вона не типова «тиха» героїня історичного роману. Астрід гостра на язик, інколи навіть не зручна для оточуючих, та саме ці риси роблять її дуже сильною.  Вона не боїться сказати свою думку, ставити під сумнів правила села чи церковні авторитети. Її характер це постійна боротьба між обовʼязком і бажанням жити для себе. У ній відчувається внутрішня залежність, яка для того часу майже небезпечна. І саме через неї роман рухається. А ще її врода, не звична, вона струнка і гарна, в порівняні з сильними жінками її народу.  
Молодий пастор Кай один з найцікавіших чоловічих образів, бо автор не робить з нього «святого». Попри релігійний статус, у ньому відсутній справжній чоловік, із бажаннями і слабкостями, емоційною привʼязаністю. Автор постійно показує Кая не холодним служителем церкви, а живою людиною.

«Ти ж не монах євнух, казав він собі . І не повинен ним бути. Священицьке служіння передбачає дружини і дітей.»  

І саме ця людяність персонажів дуже підсилює роман. У книзі «Сестрині дзвони» немає чіткого поділу на «правильних і не правильних» є люди які живуть у світі традицій, страху й тиску громади. Сюжетно Роман тримається на напрузі між традицією і неминучості змін.  «Сестрині дзвони» не лише легенда про сестер сіамських близнюків, а інструмент колективної памʼяті , який керує життям громади, вони попереджають, дисциплінують, надають подіям «вищого» сенсу. Коли ж у цей простір входить прогрес , нові ідеї, нові люди, інша логіка історія починає розкривати тріщини в цій системі. Автор не романтизує жоден із полюсів, традиція тут водночас і опора і пастка.
Найбільше мені сподобалося це атмосфера. Природа, холод, деревʼяний портал (з ним ще окрема історія) звук дзвонів це не просто декорація , а активні сили які формують психологію персонажів. Особливо сильно виділяється жіночий погляд, історія Астрід тут не лише про кохання чи долю, а про те, як жінка шукає себе.
Та дзвонів таки забагато, вони як образ повторюється з такою наполегливістю, що окремі моменти втрачають сенс. Та всеодно, книга досить цікава, піднімає питання про неможливість залишатись незмінним у світі, що змінюється. Це історичний роман не про магію як диво, а про магію як спосіб пояснення страху перед невідомим.  Незвично і цікаво! Мені сподобалось хоча книгу купувала як завжди не читаючи анотацій, і є в цьому свій шарм) думаю книга мене обрала сама і після прочитання зачарувала, читається легко і швидко , за два вечори перед сном зайшла на ура)