Український Зорро

Ось тепер я точно знаю, який екшн неодмінно маю переглянути. Це наш «Довбуш». Придбала цю книжечку ще у травні за акцією в КСД, довго не хотіла читати (що такого можна написати про Довбуша?), а потім сусід-військовий попросив дати йому якихось патріотичних книжок для їхнього клубу, тож я вирішила, що неодмінно прочитаю «Довбуша», а потім віддам до бібліотеки - нехай теж читають та отримують задоволення. Якби мені було років 15, то раділа б, звісно, більше, бо читала на одному диханні. Із таким азартом я востаннє читала «Серця трьох» Джека Лондона. Сюжет занурює з головою. Динамізму додають діалоги та різноманітні військові акції опришків. Згадався фільм «Зорро» з Аленом Делоном: Олекса Довбуш теж своєрідний борець із несправедливістю, наш Робін Гуд і Зорро. Чесно, до прочитання книги я не знала, що існував ще й Іван Довбуш і що між братами був конфлікт. Перечитала історичні джерела - таки був такий гайдамака. Доволі неочікуваною є розвʼязка роману, не така, яка була в реальному житті. Карпʼюк вирішив подарувати Олексі життя, мало того - Марічка погладжує невеликий живіт, тож рід Довбушів буде продовжуватися. Насправді ж вийшла така собі казочка про невловимого Олексу Довбуша, чесного і щирого, надто правильного, справжнього побратима. Не обійшлося і без мольфарів та магії. Напевно, такі герої нам і потрібні. Єдине зауваження до книги - дуже великий шрифт і дуже вузькі сторінки. Замість 240 сторінок можна було спокійно зробити 150, якщо не менше. І, звісно ж, було враження, що я читаю кіносценарій, а не роман. Описів майже немає, в основному діалоги та події. А хотілося б, звісно, щоб детально описали природу Карпат, додали фактів з історії, показали, як зовні виглядали наші герої. Не скажу, що не вистачило авторові професіоналізму, напевно, роман у стилі Івана Франка чи Павла Загребельного сучасному поколінню було б непросто читати. Але герой якраз настільки колоритний, що він заслуговує на більш фундаментальний художній образ, ніж було створено паном Карпʼюком.