Величний магнум опус про чесноту розуму сам - є плодом посередності! Якась суперечність, авжеж?!
⠀
Як вчить нас сама авторка, Аліса Зіновіївн… ой вибачте, Айн Ренд, - в світі не існує суперечностей. Якщо вам здається, що ви з нею стикнулися - перевірте початкові дані. Як співає Борис Гребенщиков “мы знаем, что есть только два пути - Джа Растафара или война”. Тож нам треба якимось шляхом приборкати суперечність!
⠀
Перший шлях: навіщо нам, людям, возвеличувати магнум опус про чесноту розуму, що сам є плодом посередності?
⠀
Другий шлях: ніякий магнум опус про чесноту розуму ні за яких умов не може бути плодом посередності!
⠀
Та перш ніж зробити вибір, гайнемо тирадою в дусі самого Atlas shrugged.
⠀
Я сіла читати потужний соціально-економічний роман з історичним підґрунтям часів американської Великої депресії. Погані хлопці з уряду ложку вибивають з рота винахіднику-промисловцеві, тоді як він же просто хотів всім помогти. Подібність до економічного розвитку радянського союзу просто вкинулась в очі… І глибоко вражена пізнаннями авторки в державницькій кухні далекої Американської імперії, я підсіла на її на гачок!
⠀
Щоправда, магнум опус, як вінегрета, змішує даність щонайменше трьох різних поколінь: за структурою промислового ринку - то глибоке 18 століття, рівень технологічного розвитку сягає аж 50-тих років 20-го, та за настроєм дія роману припадає на великі депресивні 30-ті. Уявити лише політ генія! Ще не навиробляли товарів, не повкладали збіса інвестицій, а вже Велика депресія, та і паралельно з нею - вільні і творчі наукові експерименти!
⠀
Геніальний промисловець винайшов унікальний метал, який в принципі розв'язує всі тогочасні проблеми американців - відновлює роботу всієї галузі металургії, важкого машинобудівництва й зв’язує країну міцними рейками залізниці. Перешкоди подолали, передумови бурхливого економічного розвитку закладено! Браво, Айн Ренд! Потужний роман про силу людського духу, чесноту розуму і волю до перемоги! Що-що? Це ще не кінець? Є ще два томи? Овва…

І практично за десяток сторінок від збудування феєричної залізничної гілки з феноменального металу, перед читачем Атланту розгортається неабияка катаклізма: зграйкою профанів від політики, які сильно нагадують засіданців КПСС, приймається низка рішень з регулювання ринку, захисту дрібного виробника, зрівняння можливостей тощо. Зграйка - то буквально, бо мова щонайбільше про 10 осіб, всі вони чарівним, а не правовим, чином потрапили в уряд США і просто таки неймовірним чином отримали в руки усю законодавчу, а заразом і виконавчу (що вже дрібнитися) владу.
⠀
Звісно, що будь-які антимонопольні заходи не до снаги чарівним атлантам, адже вони наділені кодексом честі, а решта ні, адже їхні чесноти світлі, а чесноти решти - ні. Чому ж тепер мусять грати з тою рештою за єдиними правилами?! Навіщо взагалі правила, коли в них є чесноти, особливо чеснота розуму?! Отже, ковтаємо кількасот сторінок псевдофілософського канцеляриту і спостерігаємо, як атланти збунтували.
⠀
Тут я напружилась вже неабияк. Відколи це факт великого і рятівного винаходу призводив до переходу на планову економіку?! Відколи це могло статися в американському суспільстві? Згадую сьогоднішнього Ілона Маска з Теслою… Згадую вчорашнього Джобса з айфоном. Згадую старенького Рузвельта з антикризовою програмою. Соціальним захистом і гарантійними державними зобов'язаннями на банківську і промислову галузі Рузвельт вивів Америку з Великої депресії… Палаю від обурення, мене ж гвалтують! Гвалтують моє раціо… Що то таке відбувається в Атланті?!
⠀
Та ніхто не зважає на мої благання, роман пихтить уперед і сам, як паротяг. Тоді стає ясно - до державницької кухні США ця книга має таке ж відношення, як я до кухні сусідньої імперії… Нічого не поробиш, далі читатиму опус, тільки як американську утопію про зіткнення генія з посередністю.

Залізничну гілку там розібрали вщент, заводи знову зупинилися, а через корабель, що потонув з абсолютно усією рудою, миттєво знеструмилась УСЯ територія Сполучених Штатів Америки… Зате вирує посередність! Директиву за директивою невтомно кліпає держава (нагадую, що державу уособлює зграйка, до десяти обмежених у розвитку хлопців, що сильно нагадують засіданців КПСС). І бідолашні генії-промисловці гнуться, гнуться, а врешті-решт просто таки ламаються під непосильним політичним гнітом.
⠀
“Або - або”, розумієте? Знову в нас славленні два шляхи: щоби атлантам світу цього жити і творити, світ має без упину славити їх: “great job, man!”, або… Та годі! Тупі смерди, нездатні на творчість, недолугі утриманці, сп’янілі піклуванням та милосердям, ні з біса не вміють вони казати “греат джоб”! Вони лише безпорадно моляться своєму Христу! Або - або… Ось, бачите? Смерди самі не залишили атлантам вибору! Лише другий шлях (ще пам’ятаєте, про що співав БГ на початку моєї тиради?) - бідолашні атланти знизують своїми моцними плечима (а саме так слід правильно перекладати назву Atlas shrugged), струшуючи смердів і політиканів до бісової мами.
⠀
Тут ще треба зауважити, що в магнумі опусі тупими є абсолютно всі мешканці химерної атлантської Америки, крім самих атлантів звісно ж. А політики всі є політиканами, і взагалі політика - це якийсь колапс, непорозуміння, суперечність! Не має бути політики, має бути тільки бізнес. “Конгрес не прийматиме законів, що обмежують свободу виробництва й торгівлі” - пишаються атланти. Бізнесу треба забезпечити вільний ринок, а керуватиме всім його залізна рука, во як! В цьому місці спотикаєшся, ледь не падаєш - хвилиночку! А хіба ж головною передумовою формування капіталістичного ринку у 18 ст. не виступає саме державницька протекція? Чи не державна політика так званої “примусової вільної торгівлі” в колоніях Великої Британії, уможливила укріплення світового капіталізму? Втім, в контексті цього політико-економічного магнума опуса, про каламутину типу історії капіталізму, краще не згадувати… Ми ж не економісти врешті-решт!
Звісно, задля емоційного крещендо, Аліса Зіновіїв… себто Айн Ренд, не жаліє фарб. Зло милосердя і посередності змальоване у дусі Малевича - абсолютно чорне, гомогенне, з рівними кутами!
⠀
Одно слово, кораблі тонуть, мости падають, жах. То, бачте, атлантів ватажок, Джон Голт, зупиняє двигун світу. Страйк розуму, друзі!
⠀
Що ж, читати далі Атланта, як американську утопію про конфлікт розуму з посередністю в мене теж бракне сили. Щиро вибачте мені, любо Алісо Зіновіїв… себто, Айн Ренд, шо я ніде в світі не стрічала такої, як у Вас, посередності і такого, як у Вас, генія… Я думала, що геній і дурість - то як антоніми, чи як земля і небо, чи як США і СРСР, розумієте? Тож на полюсі абсолютного генія важкувато мало б бути з абсолютною дурістю.
⠀
Друзі, от скажіть, у вас є друзі-дебіли? Нє? А чому? А, бо ви розумники і притягуєте до себе подібності? Авжеж… То як же в основу роману довжиною в три томи міг лягти конфлікт зіткнення абсолютного генія із абсолютною дурістю в рамцях вузького простору американського ринку?!
⠀
Знову нічого не вдієш, прийшлося дочитувати Атланта, як пригодницький американський роман! Та так вже задовбала разюча достоєвщина з толстовщиною, якою відгонить широкий склад Айн Ренд, що я врешті-решт полізла вивчити біографію авторки… Аліса Зіновіївна Розенбаум, он воно що…

Приліпляючи ідеї Леніна до модельки американського вільного ринку, як бетонну колоду до мармурових фасадів Акрополя, міс Ленінград повчально жахає колапсом тої цивілізації, яка, на біду свою, ступить на шлях посередності. Гротеск конфлікту, ідея абсолютного зла і абсолютного добра застеляє очі, затьмарює розум. За найсильнішими емоціями злоби і ненависті, до яких міс Ленінград нас вправно схиляє, ми пускаємо повз очі, як в нетрях письменницької кухні вона підмінює істину. Адже комунізм, як панівний режим, не народжує геніїв-промисловців. А суспільство талановитих промисловців не лягає на рейки планової економіки…
⠀
Апокрифічна фабула виглядає на шкільний твір авторки на задану тему: "А що, як я раптом стала чоловіком, та й не просто, а Ніцше, та й не просто Ніцше, а від економіки!"
⠀
А тим часом ми повертаємось на перехрестя. “Магнум опус про чесноту розуму сам - є плодом посередності”. Як приборкати суперечність тези?!
⠀
Перший шлях. Навіщо нам, людям, возвеличувати магнум опус, що сам є плодом посередності? - Бо ми співчутливі гуманісти і звикли зберігати усілякі магнуми опуси, за статусом їхньої культурної спадщини.
⠀
Другий шлях. Ні! Ніякий магнум опус про чесноту розуму, ні за яких умов не може бути плодом посередності. Ручаємося за це своїм власним розумом!
⠀
Час обирати ;)