●Химерна книга, котра залишила у моєму серці вирізьблений слід. Події тут розгортаються в антиутопічній Великій Британії XX століття, де люди клонуються з метою створення живих донорів органів для трансплантації. ●Розповідь ведеться від імені 28-річної Кеті: деталізовано, з її особистісними переживаннями, етапами дорослішання, цінностями, взаєминами із двома близькими друзями. ●У першій частині деталізовано описано її дитинство у школі-інтернаті Гейлшем. Де ж знаходиться цей Гейшлем, якого нема на жодній карті? Враження, що це загублений закуток. Вже у 10-річному віці вихованці чітко усвідомлюють свою незвичність, інакшість. Втім, чим вони зумовлені їм поки невідомо, все це залишається білими плямами. Опікуни вчать їх виключно творчості, влаштовуючи своєрідні ярмарки створеного з оплатою жетонами. Тут продається навіть поезія і надряпані у зошиті жирафи. Втім, вчителі повністю ігнорують надання знань, необхідних для життя. Життя за межами дивного Гейлшему як окремого, почасти замкненого виміру. ● Кеті відчуває. Вона слухає музику на старій касеті й постійно перемотує до місця звучання однієї й тієї ж пісні. На її думку, про довгоочікуване материнство. Якось вона інтуїтивно прикладає до живота подушку, свідком чого якось стає опікунка. Жінка забирає касету, бо такі як Кеті ніколи не стануть матерями, батьками. Далі – вихованці завершують навчання і вирушають в Котеджі, де й знайомляться зі зовнішнім світом. Єдиний шанс відтермінувати першу виїмку органів – пройти спеціальні курси та стати помічниками донорів. Ним і скористалася Кеті. Що ж буде з нею далі – читайте, бо ця історія безумовно варта зануритися у неї. Розповідь снується автором так, що не відірватися. Вохристі й чорно-білі ілюстрації Оксани Йориш та Назара Гайдучика підсилюють сприйняття тексту візулом, детально промальованими образами. Між глибоким сірим й життєствердним помаранчевим балансують герої книги. Тятива сюжету напинається і гострою стрілою прохромлює питання: "До чого призволить пасивне дотримання соціальних ролей?". Яке воно: наперед визначене кимось життя. І чи виправдає його будь-яка мета, якщо втрачено шанс вирватися з виведеної кимось системи координат?