Роман англійця є відповіддю нашим здивованим співвітчизникам на розпачливе питання: «Як же вони могли?». Могли і можуть. Проста, як двері, природа жорстокості прихована неглибоко в людині. Не в кожній. І Ґолдінґ виявився дуже спостережливим, аж я подумав: хто він? Психолог? Знавець Біблії? Точність описаних ним в романі механізмів зла вражає. Не розбираючи їх на «гвинтики», автор пред’являє результат перебігу подій екстремального характеру. А вже ми перевіряємо його теорію і особисто я не надто сумнівався в її правдивості навіть до того, як…

          Чому не сумнівався? Бо служив в армії поруч із тими, хто проти нас. Що ж до Ґолдінґа, він теж служив під час Другої світової у військово-морському флоті Королівства, відправляючи німецькі воєнні кораблі туди, куди пливуть всі воєнні кораблі міжнародних терористів. Війна і стала його лабораторією і мене вразили особисті спогади автора: «Я почав розуміти, на що здатні люди. Кожен, хто пройшов війну і не зрозумів, що люди творять зло подібно до того, як бджоли – мед, або сліпий, або не в своєму розумі.» Розуміючи технологію зла, Ґолдінґ почав письменницьку кар’єру в 1953 році дебютним романом «Володар мух».

          Вважаючи себе цивілізованими людьми, ми могли досі припускатися завищеної думки про людство яке, начебто, невпинно набуває гуманніших і шляхетніших рис. Що дії, коли навіть в словах ми звикаємо дотримуватися політкоректних висловів. Неприпустимими стали такі вислови, як «негр», «голубий», «інвалід». Якщо й не стали, то стають. І паралельно з цим сусіди без найменших докорів совісті скидають на мирні міста касетні і фосфорні бомби. Десь в Амазонії дикунство стає шокуючим винятком, а поблизу центру Європи воно набирає обертів. Дивина! Кадри зі зруйнованих наших міст шокували би останніх канібалів на планеті Земля. Задоволення, отримане раш-садистами від немотивованої жорстокості неможливо описати мовами нецивілізованих племен, немає таких слів, щоб пояснити причини такого явища. 2023 рік, друзі! В сімдесятих роках минулого століття в шкільних творах на тему «Після 2000-го року» ми писали про мир в усьому мирі. А Вільям Ґолдінґ у 1953-му році написав роман про карколомну еволюцію англійських підлітків і дітей від представників найцивілізованішої країни світу до стану дикунів. Чи це лише фантазія письменника? Так, з одного боку – фантазія, надумана історія про авіатрощу, в якій вціліли тільки діти. Автор помістив їх на острів, придатний для довготривалого перебування, «дав» їм тропічні плоди і воду, а головне – всі ознаки вихованих, дисциплінованих англійців, здатних до самоорганізації. З іншого – реальність, якої він надивився 1940-го до завершення війни в Європі. І там, на європейському театрі воєнних дій по той бік знаходилися нації не найгірші за рівнем розвитку. А може тому вони й затіяли ту війну, що відчували себе сильнішими в сенсі індустріального, технологічного, десь навіть – морального розвитку. Діти надали авторові динаміку, пришвидшили логіку, яка у дорослих стримується виваженістю, досвідом, вмінням розраховувати ресурси і шукати найзручніший момент для удару. У дітей все відбувається швидше. І якщо в кінці рятівники на тлі вщент винищеного острова зустрічають останнього вцілілого хлопця, за яким женуться вже не зовсім люди, та й не звірі, (тварини не керуються цинізмом), то це ще той плід, з якого можна вичавити краплю оптимізму.

          Двічі екранізований роман «Володар мух» може бути цікавим, але його кінематографічні варіанти – лише спрощені версії великого психологічного задуму письменника. Читайте книжку, шукайте відповіді на складні питання!