А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого

Для мене це послання, на жаль, є актуальним, хоча адресоване воно було насамперед українській інтелігенції 19 століття, яка геть не думала про народ та національне визволення. Мертві - то наші гетьмани і старшина, які не змогли обстояти власну позицію та асимілювалися. Живі - то сучасна інтелігенція, захоплена ідеями західництва та словʼянофільства, бо так тоді було модно. Ненароджені - наше майбутнє, наші діти. Дуже жорстко Шевченко пройшовся по захопленню німецькою культурою та західництвом, коли нам вказують з-за кордону, якою є наша історія. Ми можемо бути і монголами, якщо так захоче пан. Можемо бути словʼянофілами і читати Шафарика, володіти багатьма мовами, та не знати своєї. Гнатися за модними трендами та зневажати національне. Особливо важливо звучить відома цитата чужого вчитися та свого не цуратися. Вчитися і зростати духовно, а не так, як зараз у тих самих університетах, де можна на пари не ходити і дипломи отримувати. Це можна спокійно перенести на сучасні реалії. Наскільки освіченими є ми, люди 21 століття? Чи читаємо ми серйозну літературу, чи вчимо іноземні мови, чи розвиваємося? Чи світ технологій і Тік-Току атрофував наш мозок? Наскільки ми шануємо рідне - по-справжньому шануємо, а не тому, що так треба? Банально навіть (у сучасних реаліях) чи підтримуємо ми нашого товаровиробника? Й чому ми премося на чужину, зокрема в ту саму Німеччину? От мені напряму вималювався образ наших біженців у Німеччині, причому не досить позитивний, які так марять тією країною, що бояться повертатися додому й відновлювати Україну. От чомусь у мене Шевченко сьогодні звучить геть інакше, ніж у шкільні роки. Щоб побудувати сильну Україну, ми маємо обʼєднатися заради спільної національної ідеї, з повагою та знанням власної історії та культури, власної мови і традицій.