Ямайка, яку тобі не покажуть у турагентстві

Це не просто гостросюжетний трилер чи нуар, це тупо монументальна, брудна і кривава епопея, від якої мозок плавиться вже на першій сотні сторінок. Марлон Джеймс викрутив жорстокість і хаос на якийсь абсолютно космічний рівень.

Але для старта забуваємо про Ямайку з туристичних буклетів. Ніяких тобі розслаблених коктейлів на пляжі під реггі. Джеймс кидає нас у Кінгстон 70-х років, і це тупо пекло на землі. Гетто, де людське життя не коштує навіть зламаного цента, дві ворогуючі політичні партії, які наймають місцеві банди для зачистки конкурентів, ЦРУшники, які мутять свої параноїдальні ігри, і колумбійські наркокартелі. Суцільний котел, який ось-ось вибухне.
В епіцентрі всього цього - співак (ну думаю, ти вгадаєш зто прототип, але я залтшу тобі цей сюрпрайз). Напередодні історичного концерту за мир на нього влаштовують зухвалий замах. У будинок вриваються озброєні типи і починають крити свинцем усіх підряд. І от уся ця величезна книга - це спроба розібрати, хто ці семеро стрільців, звідки вони вилізли, хто замовив музику і що з цими хлопцями сталося потім, аж до розбірок у Нью-Йорку 90-х.

Найбільший прикол і водночас виклик цієї книжки - те, як вона написана. Тут немає одного всезнайого автора. Історію розказують десятки різних персонажів. Бандити, обдовбані малолітки з гетто, цинічні журналісти, агенти спецслужб, жінки, які намагаються вижити в цьому чоловічому божевільні, і навіть... привид убитого політика. У кожного свій голос, свій жорсткий вуличний сленг, свої матюки і свої таргани.
Спочатку ти тупо тонеш у цій поліфонії. Реально, перші сторінок п'ятдесят мозок просто кипить від кількості імен, банд і подій. Ти такий: "Блін, що тут взагалі несеться?". Але потім ти раптом ловиш цей шалений ритм, і книга затягує тебе, як вир. Ти починаєш бачити всю картину, як ці розрізнені шматки пазла складаються в одну масштабну трагедію цілої країни.