За старими боргами завжди приходять. Іноді - рівно через двадцять років.

Коротше, розклад такий: уяви собі ідеальну картинку, від якої з часом починає трохи нудити. У Наталі все рівно і стабільно. Чоловік Олів’є, дві дорослі доньки, хороший будинок десь там на березі Сени. Сама вона стюардеса, роками мотається по світу, живе на валізах. Здавалося б, нормальна буржуазна гавань: живи, пий своє еспресо зранку і не смикайся.

Але тут починається якась нездорова лажа. У цю її вилизану реальність раптом починають пробиватися речі, яких там бути не повинно. І це не просто ностальгія чи якась там криза середнього віку. Події починають вибудовуватися рівно в тій самій послідовності, що й двадцять років тому. Крок за кроком. Деталь до деталі. Справа в тому, що в її молодості була одна історія - така собі глуха таємниця, про яку краще взагалі мовчати, якщо не хочеш пустити своє життя під укіс.
І от фішка в чому: це вже не спишеш на випадковість. Хтось ніби відмотує плівку назад і жорстко тисне на «повтор». Це може бути чийсь хріновий жарт. Може бути помста. А може, у неї просто зриває дах і вона сама собі все це малює. Сьогодення й минуле злипаються так щільно, що стає реально стрьомно. Наталі методично заганяють у кут, змушуючи по новій хавати те, що вона давно намагалася закопати на задвірках пам'яті. Хтось смикає за ниточки в темряві, і їй треба вигрібати з цього всього самостійно.
Бюссі тут не розкидається трупами на перших сторінках. Він працює інакше - б'є по нервах через звичайний побут. Ти читаєш і буквально шкірою відчуваєш, як минуле бере людину за горло. Це такий собі мікс трилера і любовної драми, але драми жорсткої, з важким похмільним синдромом.

Чим усе закінчиться і хто там головний ляльковод - я, ясна річ, зливати не буду. Але майте на увазі: якщо ви думаєте, що старі гріхи можна просто замазати шпаклівкою і спокійно жити далі - ця книжка швидко пояснить, наскільки ви помиляєтесь. За старими боргами завжди приходять. Іноді - рівно через двадцять років.