Для підготовки до ЗНО важливо знати тему, ідею, композицію твору. Саме ці та інші аспекти розглянемо під час аналізу твору «Заповіт».

Автор — Тарас Григорович Шевченко.

Дата створення — 1845 рік.

За жанром — лірична поезія.

Тематичний різновид — громадянська лірика.

Напрям — романтизм.

Система віршування — силабічна.

Віршовий розмір — хорей.

Строфа: чотиривірш.

Тема «Заповіт» — спонукання українського народу до звільнення від самодержавної влади, боротьби за свободу, відстоювання інтересів звичайних людей.

Ідея твору — Україна неодмінно матиме щасливе майбуття.

Головна думка — для змін потрібні революційні діяння.

Композиційна будова
Весь «Заповіт» є монологом. Ділиться вірш на 6 строф, які з’єднані парами й складають немов 3 щабля, у кожному з яких є власна провідна думка, ритм та інтонація, але в сукупності вони об’єднуються в гармонійне ціле. Це хвилювання ліричного персонажа, показані в розвитку. Він переймається долею свого народу.

Експозиція — «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...».

Зав'язка — «Як понесе з України... Кров ворожу...».

Кульмінація — «Вставайте, Кайдани порвіте…».

Розв'язка — «І мене... Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом».

Під час розгортання сюжету умовно можна виділити 3 етапи.

Використовуючи народну символіку Тарас Григорович змальовує в перших рядках образ України-неньки, просякнутий теплими почуттями до неї. Та далі уривчаста схвильована мова передає інші емоції поета, звернені вже до ворога своєї Батьківщини. Потім він пристрасно закликає порвати кайдани (це і є кульмінаційний момент у творі).

Наказовий спосіб дієслів вказує на та, що автор впевнений в здійсненні сказаного: обов’язково відбудеться народне повстання та розірвання імперських пут.

Наприкінці поезії Т. Шевченко звертається до українців майбутнього, його слова просякнуті вірою в те, що перемога буде за Україною, вона отримає таку бажану свободу.

У «Заповіті» автор скористався такими художніми засобами: епітетом, повтором, метафорою, порівнянням, метонімією, антитезою, гіперболою.

Ідейно-художній аналіз твору

В перших рядках ліричний герой виголошує своє останнє бажання. Немовби голова сімейства за крок до смерті покликав своїх дітей та звертається до них з проханням похоронити його, як треба. Говорить він це лагідною та спокійною інтонацією, не жаліючись та не зітхаючи.

Та, здавалося б, в таких простих словах автору вдалося змалювати цілу картину. Поетичним словом він зміг піднести читача на такі висоти, які дозволяють оглянути Україну зусібіч, почуваючись під час цього господарем всього її зримого багатства, цієї величності й усвідомити, що він теж несе частку відповідальності за майбутнє країни, як громадянин.

Образи із символічним забарвленням
Символізм ревучого Дніпра, широкого степу та широких ланів полягає в тому, що вони виступають свідками слави козаків. Автор не даремно хоче, щоб його поховали «на могилі». Бо це значить, що козацький курган стане і його могилою, тож він ніби приєднається до інших захисників Батьківщини. Тож перша частина поезії показує, що автор вважає себе невіддільним від України.

Далі у вірші думки Тараса Григоровича линуть до українського народу. Він хвилюється, його турбує, якою буде доля його співвітчизників. Помітна більша енергійність, поривчастість наступних рядків. Автор зауважує, що почне вірити у вищі сили (в Бога) лиш тоді, коли Дніпро змиє ворожу кров з України, себто, як катів народних буде винищено.

Далі Шевченко наказує-радить українцям порвати кайдани, повстати. В цих рядках вибухає пристрасть поета, бо це його найбільше прагнення, заради якого він готовий віддати всю свою силу. І його життя показало, що це були не порожні слова. Думаючи, що смерть вже стоїть на його порозі, Т. Шевченко, бажає, щоб, хоч вже і після його відходу за межу, його народові вдалося визволитися та отримати свободу.
Поет переконаний, що звільнитися з кайданів (вони символізують соціальний та національний гніт) можливо лишень борючись зі зброєю в руках та проливаючи ворожу кров. Та ця боротьба буде за справедливість: проти тиранічного царату, панства, що покріпачило велику кількість люду тощо. Бо добровільно пани ніколи не зміняться.

Варто відмітити оригінальність закінчення «Заповіту». Остання строфа — злиття особистих та громадянських мотивів. Емоційність автора спадає й він переходить у власний інтимний світ, промовляючи свою мрію. Він твердо вірить, що в Україні обов’язково буде якісно нове суспільне життя — «велика сім’я, вольна нова». Він сподівається, що коли народ житиме тим життям, яке він вимріяв, для досягнення якого вкладав всі свої сили та можливості, його згадають.

Історія написання поезії «Заповіт»
Вірш було написано 25-го грудня 1845-го року в Переяславі. В цей час Тарас Шевченко хворів пневмонією, яка на той час забирала багато життів. Тож в якийсь момент поет, який почувався дуже погано, вирішив написати прощальне звернення до свого багатостраждального народу.

Тарас Григорович був дуже схвильований тим, що бачив навколо. Про всі соціальні злодіяння він спершу чув, а пізніше вже бачив на власні очі в період з 1843-го по 1845 роки. Він приїхав в Україну та їздив сотнями населених пунктів Полтавської й Київської губерній. Відголоски повстань селян ще лунали досить чітко.

Йому випадало гостювати і в маєтках панів, і в звичайнісіньких хатах селян. І він чітко розумів, що панам вдалося створити для себе райські місця, тоді, як простолюдини жили в пеклі. Тож Кобзареві стало ясно, що єдиним виходом із цього жахливого замкненого кола було розірвання кайданів.

Перший раз поезія вийшла друком 1859-го року у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка».

Підписана була заголовком «Думка». Назва, що дійшла до наших днів, вперше була написана 1867-го року в «Кобзарі».