Маючи кілька причин прочитати книжку Ігоря Мисяка, назву головні: зараз Ігор перебуває на передньому краї, обороняючи нашу країну – у складі медичного підрозділу він рятує побратимів; крім того він, як автор, давно відомий шанувальникам поезії; історик за фахом; людина широкого світогляду, з тих, кого я вважаю справжньою елітою держави (митці, творчі люди, науковці, дослідники, а не політики і заможні двоногі гаманці). Отже, трохи знаючи автора, як поета, я з подивом дізнався про його першу (першу ж, Ігоре?) прозову книжку про людей фізичної праці. Сама назва – «Завод» пробуджувала в мені уяву, адже в себе на Донбасі я бачив заводи, великі як міста і заводи поменше, як міські квартали, і зовсім невеличкі, як гіпермаркет. І стовідсотковим заохоченням до читання була рекомендація моєї подруги – нашої спільної з Ігорем знайомої, яка свого часу, знаходячись між двома Ігорями, могла загадувати бажання. Загадала чи ні – не знаю, а книжку я виписав у видавництві і в темпі її прочитав. Не гарантуючи об’єктивності, мушу попередити, що якби твір мені не сподобався, я би знайшов причину відмовчатися, наче нічого не сталося і жити далі, шукаючи вишукане мистецьке слово, бо письменництво нарощує культурний пласт швидше, ніж ми здатні його засвоювати. Отримавши позитивні емоції від «Заводу», я маю бажання підтримати письменника, як молодого перспективного автора і не меншою мірою як воїна, зайнятого в цей самий час справами, далекими від анонсування і просування власної творчості. Тому пишу з почуттям поваги.

          Давайте я краще трохи розкажу про книжку.

          Звернення поета до прозової форми розкриває ширше грані таланту молодої людини. Тому я з великим задоволенням розгорнув на першій сторінці і доволі швидко дочитав, захопившись сюжетом, в якому від початку закладено інтригу. Завод виявився не заводищем з гротескними цехами і переплетінням залізничних рейок, а заводиком, мініатюрним підприємством на кілька осіб. Протягом своєї «стрімкої кар’єри» найтриваліший період життя я працював саме в таких невеличких колективах, куди більшість колег потрапляли випадково. От трапилася нагода , відкрився поворот і вони в цей поворот увійшли не наздоганяючи мрію, а… так вийшло. Не переобтяжений сюжетними лініями і персонажами текст, без глибоко мудрих висловлювань дав можливість перезавантажити мозок. Хоч я люблю товсті романи, які тримають в напрузі і змушують бачити крім тексту завуальований підтекст, перерва на подібні твори дає необхідний відпочинок. І що я там написав про інтригу? Подробиці вам знати – зась! Беріть книжку до рук і читайте. А знаєте, як воно буває кортить перегорнути твір і дізнатися, що то за таємничу продукцію виготовляє невеличкий завод край села, на березі озера? Та ще й налагоджує збут виробів, набуваючи репутацію постачальників не будь чого, а щастя. Чи розшифруєте ви рецепт щастя від Ігоря Мисяка? Або маєте свою версію? То порівняйте, бажаючи автору здоров’я, терпіння, звитяги і повернення з перемогою додому.