Земля світлячків

Для мене ця повість у стилі дитячого фентезі стала сьогодні відкриттям. Дійсно, чимось нагадала «Захара Беркута» Івана Франка, чимось «Артура і мініпутів», однак відомо, що Люк Бессон створював свій шедевр значно пізніше, чимось схоже на серію про Незнайка. Інші знаходять паралелі із Толкіном, але я повторюся, що, на жаль, не читала про гобітів. Одним словом, як для радянської літератури 1970-х років твір цікавий і революційний. Уявіть собі таке собі царство лісових людей, які активізуються вночі. Вони колекціонують різні речі, вивчають кульбабок, мають свого правителя Варсаву, що носить аж три пари окулярів і є професором. Так от, серед цих стовусів і тривусів живе Сиз, який колекціонує світлячків і має свій власний унікальний музей. Сиз живе із своєю сестрою Мармусією, яка готує чудову каву, та курить люльку, яку запалює світлячками. Є в нього друг Вертутій, що колекціонує вітряки. Вертутій із онуком Чубликом приходять до музею, їм усе подобається. Вертутій і Сиз обмінюються подарунками, а Сиза запрошено в гості. І якраз по дорозі до друга наші лісові люди бачать страшних істот - великих і волохатих. Ними виявляться печерні люди. Невдовзі вони вкрадуть Сиза і захочуть захопити царство лісових людей. І, як у повісті Івана Франка, всі лісові люди обʼєднаються і затягнуть ворога до прірви. Нібито гепі-енд. Проте мені було боляче читати повість, бо я вподобала подругу Сиза - зозулю та Чублика. Цим героям доведеться загинути. Як на мене, це було зайвим. Близнець мав придумати якесь зілля, яке б воскресило хлопця, а він, натомість, описує його похорон та акцентує на тому, що у Вертутія є ще молодший онук, а в Сиза зʼявляється нова помічниця-зозуля. Та хіба можна замінити коханих іншими?
Дійсно прикольним у творі є опис унікальних динь, всередині яких виростають галушки; іронія автора щодо магічної кави, яку пʼє Сиз; сентенції щодо його крутої люльки та опис старенького дідуся-рибалки та професора, що босий, носить три пари окулярів, які почергово знімає, слухаючи Сиза, та вивчає польоти парашутиків з кульбаби. 
А так твір є дійсно якісним і глибоким, навіть інколи надто філософським як для дитячого фентезі. Повторюся: сцени із загибеллю головних героїв є зайвими, так само як і кепкування з сестри Сиза, яка ходила в чорному, бо її коханий загинув. Тут якраз немає нічого смішного. І це теж можна було б у дитячому фентезі опустити.