Джонатан Свіфт «Мандри Лемюеля Гуллівера» скорочено (стислий переказ тексту) - стор. 1 | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

Джонатан Свіфт «Мандри Лемюеля Гуллівера» скорочено (стислий переказ тексту) - стор. 1

4.5
Середня: 4.5 (4 оцінок)

Подорож в Ліліпутію
В Гулліверового батька був маєток невеликого розміру в Ноттінгемпширі. Гуллівер був одним із п’ятьох дітей, всі з яких були синами. Він був якраз середнім — мав 2 старших та 2 молодших братів. Він був одним з найкращих студенті Кембриджу, але навчання було задоволенням не з дешевих, а його батько був не настільки багатим, тож через трирічний термін навчання молодому чоловікові довелося облишити науку в цьому місці. Натомість його відправили вчитися в одного з відомих лондонських хірургів. Інколи Гуллівер отримував з дому невелику суму грошей. Ці кошти він використовував логічно, як для чоловіка, що мріяв про далекі мандри — він ними платив за знання про навігацію та математику, бо вміти вести точні розрахунки в подорожах просто необхідно. Він мріяв і вірив, що всі його старання будуть не марними і врешті випаде нагода побачити світ.

Через невеликий проміжок часу Гуллівер переїжджає в Лейден. В цьому місті він вчиться медичній науці. Коли ж він приїхав у рідне місце назад, то пішов працювати на посаду лікаря корабля «Ластівка». Служба його на цьому судні тривали трирічний термін. Весь цей період він перебував у постійних мандрівках.

Коли чоловік приїхав в Англію, то орендував частину будиночку та невдовзі став під вінець. Його обраниця — Мері Бертон. Він займався лікарською практикою. На кошти від цієї роботи подружжя жило пару років, але згодом пацієнтів ставало все менше, грошей не вистачало на все необхідне. Гуллівер порадився з коханою, і вони прийняли рішення знову відправити його у плавання. Шестирічний період часу провів чоловік в морі. Йому випало побувати в Індії та Вест-Індії. Він спостерігав за звичаями чужих народів, запам’ятовував слова із чужих мов.

Востаннє, коли він виходив у море, було не все гаразд, тож він прийняв рішення осісти на суші біля родини. Триріччя зміг Гуллівер жити на суші. Справи були все гірші, і він знову мав вирушати в морську пригоду.
В травні четвертого дня 1699-го року чоловік відплив на борту корабля «Антилопа». А восени, 5-го листопада судно потрапило в шторм і розбилося.

Гуллівер не знав, куди саме має пливти, але не зупинявся, бо розумів, що то буде початок вірної загибелі. Коли сил вже, практично, не лишалося, чоловік відчув під ногами дно. Коли він вийшов на берег, то довго йшов в пошуках цивілізації, та миля лишилася позаду, але ніякісіньких ознак життєдіяльності людей на цьому острові він так і не знайшов. Втративши решту сил, нещасний лікар провалився в глибокий 9-тигодинний сон.

Коли ж він прокинувся, то зрозумів, що не може абсолютно нічим поворухнути. Його кінцівки та довге волосся хтось міцно прив’язав тонесенькими мотузками. Гуллівер мав можливість дивитись лишень догори, а там світило сонце, що не давало навіть відкрити повністю очі. Але до його вух долинав якийсь незрозумілий та негучний гамір. А потім раптово він відчув, що на ньому в області грудей щось рухається, воно було живим. Це був малесенький чоловік. Зросту в нього було не більше як шість дюймів. Він тримав лук зі стрілою — такі ж мініатюрні, як і він сам. Він був першим, а через мить ще з 50 таких самих дрібних людей йшли тілом Гуллівера. Він дуже здивувався й від того видав якийсь незрозумілий звук, що дуже налякало ліліпутів, вони почали втікати врізнобіч. Та, зрештою, вони знову прийшли на те саме місце, а найсміливіший підійшов майже впритул до чоловікового обличчя й вигукнув: «Гекіна дегул!» Та Гуллівер не знав значення цих слів.

Врешті-решт чоловік зміг звільнити ліву руку. В цей же момент в нього повпивалися десятки стріл, що були подібними до голок. Ті, що з луків не стріляли, прагнули проткнути його списами. Гулліверові дуже поталанило, що його куртка була зроблена зі шкіри буйвола, що не дало чоловічкам нанести йому більш-менш значних пошкоджень. Коли чоловік зміг поворухнути головою, то побачив, що біля нього вибудувано щось на кшталт високого (як для чоловічків) помосту, на якому знаходилася якась персона, напевно, значима для цього дрібного народу. Він щось сказав Гулліверові і звелів звільнити його голову. Мотузки були вмить перерізані.
Гуллівер був надзвичайно голодний. Востаннє йому вдалося перекусити бодай щось рівно до корабельної аварії. Він показав, що йому хочеться їсти. Головний зрозумів його. Величезна кількість ліліпутів підносила йому всілякі наїдки. Далі Гуллівер пояснив, що його мучить спрага. Він вмить отримав три бочечки з легеньким напоєм, подібним до вина.

Через невеликий проміжок часу Гулллівер побачив поважного урядовця, що прийшов до велетня. Він був посланцем імператора. Державною радою була прийнята постанова, за якою велетня мали відправити в столицю в якості полоненого. Зовсім скоро чоловік відчув, що йому знову дуже хочеться спати. Цьому було просте пояснення — хитрі чоловічки додали щось у питво.

Ліліпути виявилися неабиякими математиками та мали значні досягнення в галузі механіки. Імператор все це всіляко підтримував та заохочував.

Пів тисячі теслярів та спеціалістів інженерії змогли збудувати великого воза для перевезення Гуллівера. Та найбільш складним завданням було завантаження велетенського тіла маленькими людьми. Щоб це зробити, тубільцям довелося закопати 8 десятків стовпів, на які було зав’язано товсті мотузки, на кінцях яких були гачки, а вже ними зачепитися за мотузки, що обвивали різні частини тіла велетенського чоловіка. 9 сотень найбільш сильних чоловічків разом вхопилися за канати. Вони прикладали максимум зусиль і, витративши на весь процес 3 голини часу та величезну кількість енергії, домоглися результату — Гуллівер лежав на візку. Його тіло міцно прив’язали. Снодійне, що потрапило до організму лікаря, було настільки сильним, що він абсолютно не чув аніякісіньких маніпуляцій над своїм тілом.

1,5 тисячі дрібних коней важко везли Гуллівера в столицю.

Його привезли на площу міста. Вона була прикрашена старовинним храмом, який мав найбільший й розмір зі всіх будівель цієї країни. Саме тут тубільці вирішили поселити Гуллівера. 91 ланцюг тримав прикутим його тіло. І, хоч для людини звичайного зросту це були зовсім не ланцюги, а годинникові ланцюжки, та вони були на диво міцними. Як тільки Гуллівер прийшов до тями, то відразу спробував їх розірвати, та зрозумів, що зробити це йому не вдасться. Він дуже засмутився через цей факт.

ІІ
Це місце було дуже мальовничим. Усе навколо скидалося на чудесний сад. Зліва від себе Гуллівер помітив місто, воно було схожим до театральних декорацій.

Велетень побачив імператора, що їхав до нього на коні. Він наказав, щоб лікареві привезли їсти й пити. Імператор був відчутно вищий за всіх йому подібних чоловічків. Він говорив щось до велетня, та той не міг його зрозуміти. Імператор поїхав, а з Гуллівером лишилася охорона, метою якої було не підпустити до нього натовп ліліпутів. Коли він був під своїм «домом», то якийсь відчайдух запустив у нього стрілу, яка ледь не позбавила його ока. Полковником охоронців було прийнято рішення покарати тих, хто вчинив так негідно і віддати їх на поталу велетневі. Але той не заподіяв їм нічого лихого, навпаки, своїм ножем звільнив їх від мотузок, що тримали зв’язаними їхні кінцівки. Тубільці були приємно вражені.

Спав Гуллівер на підлозі виділеного для нього приміщення. Аж через пів місяця імператор наказав застелити йому 6 сотень матрациків.

Звістка про незвичайного чоловіка-велетня швидко поширилася всією країною. Кожен хотів побачити це дивне диво, тож Гуллівер завжди збирав накволо себе цілу юрбу зівак.

На державній раді неодноразово розглядалося питання стосовно подальшого життя Гуллівера. Його утримання обходилося великими коштами. Ще трошки часу з такими витратами — і держава буде голодувати. Часто звучали пропозиції довести Гуллівера до голодної смерті або ж отруїти з допомогою змащених отрутою стріл. Та всі розуміли, що це потягло б за собою незворотні процеси — розкладання величезного трупа призвело б до появи великої кількості хвороб, які б поширювалися всією територією держави.

Як тільки імператорові стало відомо про епізод із неслухами, які намагалися нашкодити велетневі, та про подальшу їхню долю, ним був виданий указ. В ньому було прописано, що всі мешканці найближчих сіл (що знаходяться в радіусі 9 сотень ярдів) мають кожного ранку відправляти Гулліверові продукти харчування та напої. Обслуговувати велетня назначили шість сотень осіб. Вчені ж мали зайнятися лінгвістичною освітою Гуллівера — вже за невеликий проміжок часу він міг зрозуміти, що говорить імператор. Коли ж він сам зміг сказати щось керівникові держави, то відразу попросив його відпустити, але той не поспішав і відказав, що на все свій час. Але монарх запевнив, що ніхто йому не нашкодить. Проте просив дозволити обшукати його. Двоє сміливців вирушили в кишені велетня. Потім все, що було в них знайдено, внесли до спеціального списку. Для імператора його озвучили. Після цього він звелів велетневі віддати зброю — шаблю з пістолем. Не тільки зброї позбавили бранця, а й бритви, годинника, монет, табакерки, носової хустинки та блокнота.

III
Час плинув, і маленькі люди вже не відчували страху перед Гуллівером. Він був здібним, тож вже непогано вмів спілкуватися з ними. Одного ранку імператор захотів розважитися самому і розважити свого бранця місцевими ігрищами. Найбільш припали до вподоби Гулліверові танці на канатові, які виконували кандидати в посадовці. Хто з них зможе першим підплигнути і втриматися на натягнутому канаті, не впавши, отримує бажане призначення.

Мали вони ще одну розвагу: на столі лежати три нитки із шовку: зеленого¸синього та червоного кольорів. Вони означають знак особливої прихильності імператора. Щоб отримати одну з них, необхідно виконувати наступні дії: імператор тримає палицю в горизонтальному положенні, а гравець переплигує її, або, навпаки, пролазить під нею — в залежності від імператорського веління. Переможці отримують нитки, що слугую їм за пояс найближчим часом.

Трохи згодом на березі був знайдений капелюх в’язня.

Ще через кілька часу імператорові захотілося знову видовищ, і він організував військовий парад, до якого було залучено 3 тисячі одиниць піхотних військ та 1 тисяча вершників.

Його Величність вже був упевнений в безпечності Гуллівера, тому поставив питання про його звільнення на обговорення в кабінеті міністрів. Всі були «за», окрім одного міністра — Скайреша Болголама. Не зрозуміло було, чому саме він так ненавидів Гуллівера, але це, безперечно, було. Та один його голос не міг нічого вдіяти проти решти, тож, чіпляючись за останню можливість, посадовець написав список вимог для Гуллівера, які той мав виконувати в обов’язковому порядку. Так, наприклад, Гулліверові заборонялося виходити за межі території держави. Виняток міг бути лише у тому випадку, коли він отримає на це офіційний дозвіл. Він повинен перед своїм приходом попереджати за 2 години часу мешканців столиці. Ще йому заборонялося лякати ліліпутів на території луків та полів. Також йому не можна брати до рук мешканців, якщо вони на це не погоджувалися. Гуллівера також зобов'язували бути помічником у випадку ворожого наступу сусіднього острова, а також при будуванні великих приміщень. Гуллівер прочитав цей документ і його звільнили.

Відразу після звільнення Гулліверові захотілося побувати в столиці. Він отримав на це дозвіл. Ходити маленькими вулицями йому доводилося дуже повільно та обережно.

Місцеві називали Гуллівера Чоловіком Горою. Одного дня до нього завітав секретар таємних справ, якого звати Фелдресел. Від нього чоловік дізнався, що сім десятків місяців тому у їхній країні сформувалися 2 партії. Різнилися вони тим, що одні з них мали на взутті високі підбори, а інші — низькі. Його величності спало на думку брати на держслужбу виключно тих осіб, що носять низькі підпори. Ворожнеча між цими угрупуваннями була настільки сильною, що вони навіть не спілкувалися. Та що там говорити про спілкування, коли вони навіть сісти за один стіл не погоджувалися!

Тремексенів (ті, що носять високі підбори) було набагато більше. І до них мав неабияку прихильність наступник престолу.

Крім цих міжусобних суперечок існує ще одна пряма загроза державності — можлива атака військових з острова Блефуску. За розмірами він, практично, дорівнює Ліліпутії. Три роки йде між ними війна. Причина цьому була.

Народ Ліліпутії розбиває перед трапезою яйце з тупого кінця. Та одного разу дідусь Його Високості таким чином врізався. Після чого було видано наказ виконувати цю маніпуляцію з яйцем лише з гострого боку.
Керівники ж Блефуску часто займалися підбурюванням місцевих, а потім приймали їх до себе у статусі біженців. Імператорами Блефуску неодноразово подавалися різного виду протести. Вони звинувачували керівників Ліліпутії в тому, що ті займаються релігійним розколом та пропагандою порушення одного з основних догматів, що залишив своїм нащадкам пророк Ластрог. Проте Аль-коран — священна книга — пише: «Дозволено розбивати яйце з будь-якого кінця».

Ворогом було збудовано величезну флотилію. Вони планують напасти. Імператор шукав підтримки у Гуллівера. Той відказав, що партійна ворожнеча його не стосується, а от рятувати ліліпутів від ворожого нападу він згоден, навіть віддаючи своє життя.

+1
0
-1