Перша книжка, видана українською на тематику радянсько-афганської війни, без сумніву, написана талановитим автором і, само собою, безпосереднім учасником інтервенції, несе в собі кілька плюсів. Два з них я озвучив. Третій - правдиве відображення внутрішньої атмосфери радянського підрозділу. Непричесана така література, яка не могла з'явитися до розпаду СРСР. Але "непричесана" у лапках, адже з точки зору майстерності, способу передачі зовнішнього оточення, діалогів, настроїв, нагадує вищій пілотаж. Тільки треба відразу підлаштуватися під манеру автора перемикати різні плани: переходиш до наступного абзацу і там вже інша обстановка, зовсім інші герої. Від цього роман не втрачає. Щоправда, я від себе особисто додав би кілька балів тільки через те, що основні події розгортаються в Афганістані. А це... Тут не потрібно напружувати мозок, уявляти скелі, колону бойової техніки, "дідів" і "духів" в армійських одностроях. Все воно живе паралельним життям в пам'яті. Навіть описані зовнішні риси Джелалабадської бригади впізнавані на рівні отієї пам'яті. У Джелалабаді я був лиш один раз, можна сказати, випадково. Небагато бачив, щоб ділитися розлогими спогадами і достатньо, щоб відтворити картинку річки Кабул, тропічні зарості, зубчасті гори, мандаринові плантації. Єдине місце, що асоціюється тільки з непроглядною нічною темрявою - аеропорт, бо як прилетів вночі, так і відлітав з нього також вночі і іншого варіанту не передбачалося. Хіба, надивившись чужих фотографій цю прогалину дещо заповнено.

Богдан Білоград - українець, що увібрав в себе риси іншого, але реального українця, непересічного поета Олександра Стовби. Власне, Ігор Моісєєнко служив у підрозділі, у складі якого воював до загибелі Стовба. Кого-кого, а Аїста, від трьох складових "Алєксандр Івановіч Стовба", знає, мабуть, більша частина шураві. Його вірші розійшлися по солдатських блокнотах, заспівані у багатьох піснях. Але Богдан - не просто відтворення особистості. Ні. За сюжетом він сержант і кращий снайпер бригади із взводу Аїста. І, крім того, неабиякий співак і гітарист. За сюжетом після смерті командира йому у спадок перейшов особистий блокнот з віршами. Один із віршів не завершено Аїстом. Багато місяців Дан (Богдан) промучився над текстом, не знаходячи слова, що відповідали би вкладеній у початок філософії. Переповідати всю сюжетну лінію марно. Вона складна, з несподіваними поворотами, та й протистояння між окупаційною армією та моджахедами тягне за собою нескінчений шлейф смертей, жахливих, якими вони й були там. Оскільки герой наш є продовженням долі Стовби, роман має трагічне завершення. Колишнім воїнам я би рекомендував його почитати однозначно. Решті читачів - з огляду на стан нервової системи. Але якщо ви любите правду, тільки правду і нічого крім правди, твір ваш.