Збірник оповідань, не повʼязаних між собою. У принципі як жанр має право на існування. Інколи навіть було цікаво, в деяких оповіданнях навіть можна було знайти певне раціональне зерно, хоча до творчості пані Токарчук я ставлюся прискіпливо і вважаю, що польська література має більш гідних представників. Що мене зачепило? Оповідання про маминого синочка, який сидів на шиї в матусі і їв її консервацію. Не працював, лежав на дивані. А після смерті матусі зʼїв її консервацію і помер, бо матуся кинула туди отрути. Тут замислюєшся над багатьма речами: якщо мамуся так не хотіла жити з сином, то чому при житті його не виперла? Чи, може, вона і на той світ його покликала, бо звикла до нього?