Відгук на книгу: Маруся

Перша повість в українській літературі. Написана у стилі сентименталізму, головними ознаками якого є сльозоивість і щемливість оповіді, емпатія до головних героїв. Тож читати «Марусю» і не плакати - неможливо. І секрет не стільки в сюжеті, скільки в майстерності письменника. Маруся - довгоочікувана і пізня дитина Наума і Насті, її батьки плекають і бережуть. Дівчина виростає дуже гарною і подобається Василеві, з яким вона дещо пізніше одружиться. Однак Василя забирають служити; Маруся через це нервує. Й потрапляє під дощ та вмирає через переохолодження. У цей же день повертається Василь, бачить мертву кохану та йде в монастир, де теж невдовзі вмирає. Тут уже щось схоже на «Ромео і Джульєтту». У десятому класі, коли я читала вперше цю повість, вона сприймалася дуже близько до серця. Зараз уже здається сповненою штампів та не дуже оригінальною. Однак для свого часу це був дуже потужний твір.