Книгу Лани Кулик "Репʼяхи" неможливо читати без почуттів. Це книга болю - дитячого болю, болю дорослої жінки. Це книга, яка залишає біль в душі, біль в серці. Існує такий вислів: "Батьків не обирають". Так, і головна героїня, незважаючи на те, що жила в нелюдських умовах, не отримувала належного догляду від мами, недоїдаючи, недосипаючи, ходячи в дранті, не отримуючи материнської любові, адже мамі ніколи, бо головніше для неї напитися і забутися, любила її понад усе на світі, вважала найкращою. Так боляче було читати, що маленькій дівчинці, у якої повинно було бути щасливе, безтурботне дитинство, доводилося переносити такі умови існування, а не життя, які не кожна доросла людина витримає. Вона не знаходила розуміння ні вдома, ні в інтернаті. Їй самій одненькій довелося пережити біль втрати рідних. А найгіркіше те, що вона стала думати, що на це заслуговує. А дівчинці потрібно було так мало... Їй не вистачало маминої посмішки, доторку її руки, навіть зауважень. Їй так хотілося любові, ласки, тепла, розуміння. Єдиною, хоч і недовгою підтримкою для дитини були бабуся і дідусь, а також одна-єдина вчителька, яка міцно обіймала і голубила. Але, незважаючи на все, героїня змогла перемогти, зірвавши з себе всі репяхи, які завжали і здійснити свої дитячі мрії. І ніколи вона не допустить, щоб її донька так страждала, зробить все можливе, щоб вона була найщасливішою дитино. Книга складається з двох частин. 1- безпосередньо повість "Репяхи", 2 - коротенькі історії, але не менш душевні і зворушливі. Книга мені сподобалась, хоч і важко морально було читати про зростання дівчинки. Із мінусів: різкий перехід від дитинства - до підліткового віку - до дорослої жінки. Кінцівка видалася обірваною . Хотілося, щоб більше авторка розкрила дитинство дівчинки, але зважаючи на те, наскільки це дитинство було жахливим, то може це і не мінус книги, адже автор і так велика молодчинка, що знайшла в собі сили про таке написати!!!