Спочатку важко вчитатися в роман. Кілька сюжетних ліній, все рване і непов'язане. Особливо важка для сприйняття лінія з майбутнього. Я прочитала десь на третину, тоді повернулася на початок і читала знову, так було легше. Основна ідея книжки - це її назва. У кожного свій час, і якщо дуже захотіти і знати як, то можна зробити, що він буде летіти стрілою, і все буде швидким, і події навколо будуть пролітати, як стовпи за вікном інтерсіті. А можна сповільнитися, і дні будуть безкінечними. А ще, як у фантастичній лінії з майбутнього, можна створити свою часову оболонку, і жити в ній ізольовано від усіх. Одна сюжетна лінія - це літературний фестиваль у місті, легко впізнати і подію, і місто. Туди приїздять багато знаних письменників, і зокрема Андрій, який теж, як кажуть, має реального і відомого прототипа. Частина подій відбувається в цій реальності і в цьому місті. Письменники ходять на заходи фестивалю, читають, випивають, зустрічаються. Студент Богдан запав на молоду талановиту письменницю, і з нею його час полетів. Інша лінія - світ, вигаданий письменником Андрієм. Химерний світ, де в кожного свої стосунки з часом, де лише особиста ізоляція може зберегти і примножити найцінніше, що є в людини - її час. Поки читаєш, фіксуєш, що часом роману не вистачає глибини і прописаності персонажів, і закінчується якось по-дурному, цей вибух - до чого він? Але коли після прочитання обдумуєш книгу, є про що подумати, обдумати сплетіння доль і збіги подій. А ще зараз дуже дивно виглядає те, як герої книги стрибнули в літак і за кілька годин опинилися в Криму, за один день встигли і на літературному фестивалі побути, і в морі скупатися. Зараз це звучить як фантастика, я вже і забула, що Крим - він поряд, дуже близько. Так що все-таки раджу прочитати любителям фантастики, літератури, Криму.