Таємна історія

Знаю у Донни Тартт три книги. Всі вони обʼємні, і всі є в моїй бібліотеці. Також знаю, що письменниця видає одну книгу у десять років. Після «Щиголя» в мене залишилися неоднозначні враження. З одного боку, книга написана талановито, відірватися од читання неможливо, з іншого боку, в ній оспівано наркотичну залежність головного героя. Придбавши «Таємну історію», я все ще сподівалася, що хоч хтось із головних героїв викличе в мене симпатії. Ця книга теж обʼємна, теж написана талановито. Дехто з критиків навіть порівнює цей роман із «Злочином і карою» Федора Достоєвського. Однак мене книга не вразила. Я півроку не могла її дочитати. Можливо, проблема ще в перекладі, який насичений надто складною лексикою. По-друге, я знову не зрозуміла, що хотіла сказати авторка, зображаючи американських мажорів: брат і сестра, що здійснюють інцест, гомосексуал, хлопець, що усіх підставляє; люди, які періодично вживають наркотики і витрачають гроші на розваги. І при цьому вивчають грецьку літературу. І ця групка мажорів вбиває одного із свого кола. Вбиває, а потім страждає через це. За глибиною це точно не Достоєвський.