Відгук про книгу: А тепер — іди

У центрі подій життя 70-тирічного Тиміша Гонти, яке на старості літ усе ще зуміло його здивувати і показати справжні обличчя тих, хто поряд – рідних, близьких, друзів. Кажуть, життя прожити — не поле перейти, то тут і поле, і буряки... Отож випробувань випадає немало, однак у літньому віці їх теж додається, хоча багато пережито і побачено було до того, але у кожного дня свої турботи... З перших сторінок автор викликає співчуття до долі старенького, адже нічого доброго він уже не очікує, а щодня нові негаразди зустрічаються знову та знову... Багато падінь, які змушують підводитися щоразу невідомо як... Переломним стає момент, коли гине найкращий друг, а муки совісті змушують погодитися на іспити сумління ... Розрадою батьків є діти і так поглянути життя подарувало їх чимало... Шестеро дітей — і сини, і доньки, спільні батьки та шляхи геть різні... І в тому вирі характерів так влучно відображені життєві принципи та вибір, яким би він не був... Хоч доля кожного розкинула по світу, та одного разу запрошені додому побачать себе настільки справжніми, що й впізнати один одного буде складно... Та й батьківське прозріння, то ще один виклик у житті... Тільки близькі можуть подарувати затишок та тепло дому... Однак у кожного власні пріоритети, тому й живуть своїм життям, як уміють і то вже вибір знову є таки особистий! Загалом книга про зв'язок поколінь та людяність впродовж буденності життя, і так печально, що усі сумні події перегукуються із сучасністю, проте моралізаторство відсутнє , а висновки у кожного свої і з ними жити залишається якось... Насправді тематика складна і стиль викладу зболеного серця, проте у житті певна річ є й позитивні моменти, тому їх цінність особливо унікальна, як-то кажуть у темні часи світліші люди більш помітні, на щастя вони трапляються у житті кожного, головне це бачити відкритим серцем! Дитяча щирість це ще один бонус, який тішить серце! Життя продовжують нащадки і то вже гордість предків!