Ірина Ігнатенко

Продовження серії про тіло. Цього разу - чоловіче. Скажу чесно, не так інформативно, як про жіноче. Однак зате із обсценною лірикою, де прямим текстом подано назви статевих органів та процес інтимного акту. Подеколи я червоніла, бо не була готова до такого перебігу подій. Якщо хочете дізнатися про звичай притули на вечорницях, тоді вам дійсно слід почитати книги Ірини Ігнатенко.

Хоч і невеличка за обсягом (200 сторінок), ця книга є своєрідною революцією, адже розповідає комплексно (чи не вперше в історії України) про заборонене - жіноче тіло в традиційній культурі. Що таке бути жінкою? Це дуже не просто. А в 19 столітті, коли не було ліків і УЗД, коли жінки народжували щороку? А як зробити аборт, якщо дитина є зайвим ротом? А як викликати місячні, якщо вони не приходять? А кого кликати, коли пологи? Що робити, щоб завагітніти? Як доглядати за дитиною? Все це та ще багато різних нюансів пані Ігнатенко подає у своїй книзі.

По суті, ця книга не є унікальною, адже являє собою поєднання матеріалу двох попередніх видань - про жіноче і чоловіче тіло в традиційній українській культурі. Тому я трохи розчарована, адже ці дві книги я встигла придбати свого часу. Однак таких щасливчиків небагато, тому особисто я вітаю спробу авторки видати великим накладом комплексне дослідження. Безумовно, книга є цікавою і вартою уваги. На основі широкого етнографічного матеріалу, зокрема й власних польових досліджень, пані Ірина відтворює еротичне життя українців 19-20 століть.