Іван Семенович Левицький, який народився 25 листопада 1838 року, в Україні та світі знають як талановитого письменника, етнографа, фольклориста та педагога Івана Нечуя-Левицького.

Біографія Івана Нечуя-Левицького

На світ малий Іванко з’явився в сім’ї священика села Стеблів. Наразі цей населений пункт отримав статус села міського типу і розташований у Корсунь-Шевченківському районі, що на Черкащині. Його батько не був простим попом. Він займався самоосвітою, дуже любив читати, і в їхній родині була величезна бібліотека. Розуміючи важливість освіти, Семен Левицький власним коштом організував школу для мешканців села. Іван був не винятком і теж відвідував цей навчальний заклад. Маючи доступ до батьківських книг, хлопець досить рано дізнався багато відомостей з історії України. Для подальшого навчання Іванка відправили до дяка, що був вчителем духовного училища Богуславського монастиря. Саме там Іван вивчав латину, грецьку та церковнослов’янську мову. Дяк ставився до своїх підопічних більш ніж суворо. Фізичні покарання були нормальним явищем для того часу і місця. Іван же був старанним та талановитим учнем, тож у 14 років, отримавши гарну базову освіту, він вирушив здобувати нові знання в Київську духовну семінарію. Іспити він склав дуже добре. Його навчання тут тривало в період з 1853 по 1859 роки. В цей час він зачитувався, як прозою, так і поезією Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя.

Закінчивши семінарію, І. Левицький тяжко захворів. Боротьба з недугою забрала у нього рік нормального життя. Після цього він почав викладати церковнослов’янську мову, арифметику та географію в духовному училищі міста Богуслав.

Та, відчуваючи бажання отримувати нові й нові знання, майбутній письменник приймає рішення стати студентом Київської духовної академії. До лав студентів його зараховують у 1961 році. Проте рівень освіти цього закладу виявився занизьким для такого здібного учня, тож він починає поглинати величезну кількість інформації самостійно. Він займається вивченням французької та німецької, також багато читає класичних творів: як українських та російських авторів, так письменників Європи: Данте, Сервантеса тощо. Стіни навчального закладу Іван Семенович полишає магістром.

Після цього він починає працювати в Полтавській духовній семінарії, де навчає учнів російській мові, літературі, історії та географії. Часовий проміжок його викладацької діяльності в цьому місці охоплює 1865-66 роки.

Трішки згодом він вирушив викладати в Королівстві Польському, жіночій гімназії м. Каліш (з 1866 по 1867) та м. Седльці (з 1867 по 1872). Січневе повстання 1863-го року, а, вірніше, його наслідки, змусили І. Левицького дещо змінити власне життя. Річ у тому, що після того, як повстання придушили, почалася примусова русифікація населення. Звісно, що епіцентром цього процесу стали навчальні заклади. Оскільки чоловік якраз і викладав російську, то проти власного бажання, але виявився одним із русифікаторів. Прекрасно це розуміючи, він забажав змінити місце роботи. Йому відразу не дали на це згоди, але він не здався і зі скандалом (що було зовсім для нього не звичним), перейшов працювати в Кишинів.

Проби пера письменника відбулися в 1860-х роках. Першим твором стала комедія «Жизнь пропив, долю проспав». 1865-го року з-під пера письменника виходить повість «Дві московки».
1873-ій рік для Івана Семеновича стає визначальним, оскільки він знову змінює місце роботи та стає членом викладацького колективу чоловічої гімназії Кишинева. А в її стінах він стає на чолі гуртка вчителів з прогресивними поглядами. Збиралися вони таємно та говорили про наболілі для народу проблеми національного та соціального характеру. Оскільки Іван Семенович займався пропагандою українського письменництва в м. Кишинів, то вже невдовзі за ним почали слідкувати жандарми.

1874-го року виходить друком роман І. Нечуя-Левицького під назвою «Хмари», а через рік — «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках».

Ще через кілька років вийдуть друком твори, які з часом стануть класикою української літератури: «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880).

1885-го року Іван Семенович полишає службу і весь свій час займається літературною діяльністю. Мешкаючи в м. Київ, він пише такі твори: «Пропащі», «Айфонський пройдисвіт», «Скривджені» та «Поміж ворогами».

На зламі століть автор починає знову писати у малих прозових формах — статті та нариси.

Решта життя Івана Нечуя-Левицького добігала кінця у великій матеріальній скруті. Літньої пори він відвідував рідних у селі, чи в місті Біла Церква. Незважаючи на скруту, автор не складав руки і до останніх подихів працював над своїми творами.

Останнім помешканням для митця стала Дегтерьовська богадільня, яку ще називають шпиталем для самотніх людей. Там він і відійшов у засвіти 2 квітня 1918 року.
Могила Івана Нечуя-Левицького знаходиться на Байковому цвинтарі.

Переконання стосовно розвитку української мови та літератури

Іван Нечуй-Левицький був чоловіком досить м’якого характеру, але в ситуаціях, коли йшла мова про важливі, практично сакральні для письменника речі, він ставав аж надто рішучим та категоричним. Так відбувалося і в суперечках про російську літературу. Іван Семенович мав тверде переконання про те, що російська література, яку він дуже цінував і поважав, все ж, не потрібна українцям, оскільки вона витісняє рідну, українську літературу, ніби заміняє її. А так бути не повинно. Саме ці думки і виклав класик у своїй статті «Про непотрібність великоруської літератури…»

Та ж сама категоричність стосувалося й української писемної мови. За переконанням автора, написання має не відрізнятися від того, як слова вимовляються, тож у своїх рукописах він не використовував букву «ї», а заміняв її на «йи». Навіть заповіт його мав пункт, у якому автор буквально вимагав, щоб так писалося в кожному його творі, не залежно від того, скільки минуло часу і як змінюються правила написання.

А мову усну теж він любив, цінував і старанно вивчав. Іван Семенович вловлював кожен русизм чи полонізм у висловах і старанно намагався таких слів не використовувати.

Творчий шлях митця

Першим друкованим твором письменника стала повість «Дві московки». Ця вагома для автора подія відбулася у 1868-му році.

З-під пера митця вийшло безліч різнопланових творів:
антикріпосницького спрямування («Микола Джеря»);
про тяжку долю людей, які мусили заробляти гроші деінде («Бурлачка»);
гумористично-сатиричного характеру («Кайдашева сім’я»), «Старосвітські батюшки та матушки»;
драматичні твори («На Кожум’яках», «Маруся Богуславка»).

Іван Нечуй-Левицький став майстром художньої прози, класиком української літератури. Він створив велику кількість оповідань і повістей соціально-побутового характеру, які є високохудожніми зразками вітчизняної літератури. Автор змалював важке і сповнене нещастями та злиднями життя-буття українці 2-ї половини ХІХ сторіччя. Герої його творів — прості селяни, заробітчани. І. Нечуй-Левицький першим з українських письменників використав у своїй творчості велику кількість абсолютно нових тем та мотивів, до того ж він брав на озброєння велику кількість зовсім відмінних художніх засобів.

Він першим почав детально прописувати характери, до дрібниць змальовував побут народу, розкривав головні характеристики своїх персонажів у гострих ситуаціях, коли вони стикалися із суворою дійсністю, яка, здебільшого, особливо їх не жаліла.

Розвивався капіталізм, селяни все частіше вирушали в місто. Таким чином з’явився новий персонаж у творах автора — міський селянин. Також письменником вироблялися нові жанри та види, які мали більшу можливість повністю зобразити тогочасні реалії.

60-ті-70-ті роки ХІХ сторіччя стали важливим моментом у житті митця, адже саме в цей час у нього формувалися погляди на суспільно-політичні процеси, вироблялися переконання та естетичний смак. А час це був доволі складний. Взяти хоча б Валуєвський циркуляр, який забороняв українську мову. У 1861-му році було скасовано кріпацтво, проте селяни все ж лишилися з купою інших проблем. Їм немає за що жити, вони думають чим нагодувати дітей і не знаходять відповіді. Тож величезна кількість українців вирушає на заробітки в Росію. Чиновники та промисловці поводяться з ними так, як самі того хочуть.

І. Нечуй-Левицький досить високо оцінював народну творчість українців. «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» — робота митця, у якій він дослідив українську міфологію та усну народну творчість.

50 років свого життя Іван Семенович творив. Його твори досить розмаїті жанрово:
романи;
повість;
оповідання;
п’єса;
казка;
нарис;
гумореска;
літературно-критична стаття.

Головна риса стилю творчого доробку автора — це вміле сполучення реалістичного опису, дрібної деталі практично кожної портретної характеристики та зображення побутових проблем, важкої роботи, унікальності мовлення героїв емоційно, образно, з великою кількістю яскравих епітетів. Саме завдяки цим моментам творчий доробок Івана Нечуя-Левицького і він особисто стає поряд із класиками Росії та Європи.

Приватне життя автора

Іван лишився без матері у 12 років. Його неньці випало два рази народити по двійко дітей і це наклало свій відбиток на її здоров’ї.

Митець ніколи не вступав у шлюб. Його вважали самітником і навіть дещо відлюдькуватим.

У м. Київ Іван Семенович проживав за адресою: Пушкінська, 19. Він жив у невеликому флігелі. У дворі був сад та став, а ще вулики. 1909-го року будинок було знесено.

Взагалі письменник був дещо дивакуватим. Наприклад, він завжди, в будь-яку погоду, брав із собою парасольку. Відпочивати йшов о десятій годині й ні на хвилину пізніше. Розповідають навіть, що коли святкували його день народження, він не зрадив своєму режимові та відправився спати раніше, ніж розійшлися гості.

Ніколи не вживав алкогольних напоїв. І дуже хвилювався, коли доводилося з кимось посперечатися, тож половину місяця після цього він міг тяжко хворіти.

За життя письменника навіть народжувалися анекдоти про нього. Наприклад, приводом до цього стало те, що він не мав звички читати журнали кожного разу після їхнього виходу, а всі відразу перечитував під кінець року, а тоді розповідав усім про прочитане, як про новину, що тільки-но стала відомою.

Не зважаючи на це, вклад І. Нечуя-Левицького в скарбницю української літератури надзвичайно цінний та важливий.

У смт. Стеблів існує Літературно-меморіальний музей І. Нечуя-Левицького.

1993-го року відбулося заснування Літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького.

Ім’ям митця названі вулиці багатьох населених пунктів України.

У м. Богуслав гуманітарний коледж також носить ім’я письменника.

2020 року український кінематограф поповнив серіал за мотивами твору «Кайдашева сім’я» — «Спіймати Кайдаша», адаптований до сучасності із суттєвими змінами сюжету, проте з аналогічними головними героями та їхніми проблемами. Він відразу припав до душі українському глядачеві.