Леся Українка

Лариса Петрівна Косач-Квітка відома широкому загалу під псевдонімом Леся Українка. Народилася вона у сім’ї дворян 13 (25) лютого 1871 року у Новограді-Волинському, який тоді мав назву Звягель.

Ця українська письменниця, перекладачка, фольклорист, громадський діяч відома кожному жителю України, а також у багатьох інших країнах світу. На Батьківщині її ім’я носять вулиці, музеї, виші, площі. Зображення її обличчя розміщено на 200-гривневій купюрі, а також на поштових марках.

Щорічно премію імені Лесі Українки отримують письменники за найкращий дитячий твір, який сприяє формуванню у дітей патріотизму, любові до Батьківщини, гуманізму.
Життя Лариси Петрівни не було простим, але було насиченим і плідним.

Мати майбутньої письменниці писала поезію та дитячі оповідки під псевдонімом Олена Пчілка. Батько, Петро Антонович Косач був заможним дворянином, освіченим і людяним. Ніколи не цурався простого народу і мала Лариса перейняла цю рису від батька. Всього у сім’ї Косачів народилося шестеро дітей. Лариса була другою.

Великий вплив на формування особистості письменниці, а також на її літературні спроби справив її дядько, Михайло Драгоманов. Він був ученим, громадським та культурним діячем, фольклористом. Він став одним з перших критиків письменниці Лесі Українки. Для того, аби дівчинка краще запам’ятала дядька, який мав від’їжджати на проживання до Парижа, її навіть на деякий час залишили погостювати у нього вдома.

Коли М. Драгоманов виїхав з країни, до нього в гості завітав батько Лариси, Петро Антонович. Для тодішнього часу це був не простий крок — відвідати емігранта за кордоном. І ця подія отримала свої наслідки — їхній сім’ї доводиться переїздити до Луцька, оскільки таким переведенням на інше місце служби П. Косача вирішили покарати за українофільство.

У 1879 році також сталася подія, пов’язана з політичним режимом. Тітку Лесі Українки за патріотичні переконання було заслано до Сибіру на 5 років. Маленьку дівчинку ця ситуація дуже збентежила, під її враженням був написаний перший вірш «Надія». Початкову освіту майбутній авторці дала мати. Саме вона навчила її читанню ще тоді, коли дівчинці не виповнилося й п’яти років.

18 січня 1881 року мала Лариса застудилася. Ця хвороба не минула безслідно і вплинула на все подальше життя жінки.

У цьому ж році мати відвозить трьох старших дітей до Києва для того, аби у них була можливість приватно навчатися у хороших педагогів. Тут дівчина вивчає латину та грецьку мову.

У 1882 році вся сім’я переїздить до села Колодяжне, де і зупиняється остаточно. Через рік лікарі ставлять страшний діагноз старшій дочці Косачів — туберкульоз кісток. Була проведена операція на лівій руці дівчини. Кістки, уражені хворобою, були видалені. Після цього батьки забрали Ларису додому. Мати самотужки допомагає їй опанувати французьку та німецьку мови, які знала досконало. Взагалі Леся Українка була поліглотом, володіла приблизно п’ятнадцятьма мовами. Це дало їй змогу читати в оригіналі найкращі твори світової літератури. А також займатися перекладацькою діяльністю. З-під її пера вийшла величезна кількість перекладів творчого доробку Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, Адама Міцкевича, Віктора Гюго, Вільяма Шекспіра, Гомера та багатьох інших.

Починаючи з тринадцятирічного віку майбутня поетеса починає писати вірші. Вперше вони були опубліковані у періодичних виданнях: «Дзвінок» та «Зоря». Це були поезії «Конвалія» та «Сафо». Автором значилася нікому ще не відома авторка Леся Українка. Українка, бо була патріотом свого народу, мови та культури, та й ім’я Леся теж не було випадковим — так дівчину часто називали вдома.

З 1891 року, перебуваючи на території Галичини та Буковини, Леся Українка знайомиться з письменниками Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником та іншими. Вони будуть багато спілкуватися на літературні теми, листуватися, першими читати твори одне одного.

Говорячи про особисте життя письменниці, критики зазвичай першим згадують Сергія Мержинського. Вони познайомилися в Ялті у 1987 році, коли Лариса лікувалася від сухот. Та це було кохання нерозділене. Сергій вважав дівчину просто другом, але другом досить близьким. Це довела ситуація, коли Леся Українка, незважаючи на материну заборону, поїхала до Мінська, щоб доглядати за хворим Сергієм. Сталося це на початку 1901 року. Саме тоді народилася драматична поема «Одержима». Написана вона була протягом однієї ночі, на одному подихові, поруч із Сергієм Мержинським, який перебував на смертному одрі.

До речі, цей твір представляє оригінальний жанр «драматична поема», до якого Леся Українка вдається неодноразово. Так, наприклад, «Лісова пісня» та «Камінний господар» також належить до цього ж жанру.

У 1898 році письменниця відвідала Київський університет, а точніше — літературний гурток, який діяв на його території. Там вона читала свій твір «Над морем» і саме тоді познайомилася з Климентом Квіткою. Це був молодий першокурсник, який захоплювався фольклором і активно його збирав. Спільна тема пов’язала їх, адже Леся Українка, мала змогу бути серед простого люду багато часу і знала багато народних пісень. Вона запропонувала юнакові зустрітися і надиктувати йому слова та наспівати мотив. Так зав’язалася їхня дружба, а згодом і любов. Через 3 роки після знайомства вони подорожують разом Буковиною. Взагалі, Леся українка побувала в багатьох країнах, не тільки в різних куточках України, причина цьому була негативна — це хвороба, проте культура Німеччини, Австро-Угорщини, Італії та Єгипту відкрилася їй сповна.

Климент Квітка був не зовсім прийнятий до її сім’ї. Мати Лесі Українки називала його голодранцем і дуже не хотіла шлюбу своєї доньки з цим чоловіком. Проте закохані вирішили інакше і 7 серпня 1907 року вони одружилися. Цього ж року з-під пера письменниці виходять твори «Кассандра», «На руїнах» та інші.

Останні роки свого життя, щоб полегшити перебіг хвороби поетеса часто перебуває в Єгипті та Грузії. Саме на території останньої вона відійшла у вічність. Сталося це 19 липня (1 серпня) 1913 року.

Різноплановість робіт Лесі Українки вражає: поетичні, драматичні, ліричні, епічні, прозові, публіцистичні твори, та зібраний нею фольклор. Народні пісні, які вона знала, налічували близько 220 екземплярів.

Поезія

Поетичні твори авторки поділяють на три категорії: особисту, пейзажну та громадянську лірику. Звичайно, що цей розподіл умовний, адже деякі вірші мають спільні риси і однієї, й іншої категорії. Всього налічують більше ста віршів Лесі Українки, левова частка яких була вперше надрукована уже після її смерті.
Найбільш відомі збірки: «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки» тощо.

Драматургія

Оскільки Леся Українка була глибоким знавцем світової літератури, відповідно, знала багато мандрівних сюжетів, то не дивно, що вона їх уміло використовувала у своїй творчості. Так, образ Дон-Жуана втілений нею в драматичній поемі «Камінний господар», потрактований досить оригінально. Авторка також часто використовувала різного роду аналогії з відомими сюжетам, надаючи при цьому їм особливої неповторності. Відомою драматичною поемою також є «Лісова пісня» та «Одержима», які величезну кількість разів ставилися на сценах різних театрів України і не тільки.

Проза

Прозових творів у Лесі Українки не так багато. Це, у більшості випадків, розповіді із життя звичайних сільських людей. Наприклад, «Така її доля», «Святий вечір», «Біда навчить» та інші.
Життя та творчість Лесі Українки зображені у багатьох художніх та документальних фільмах. Також екранізовані її твори «Лісова пісня», «Камінний господар» та «Кассандра».
Неодноразово ставилися радіовистави за її творами. Велика кількість її віршів покладена на музику.

Внесок цієї людини в українську літературу та культуру взагалі важко переоцінити, адже вона піднесла її на якісно новий рівень та показала світові, які талановиті, сильні, та чуйні можуть бути люди в Україні.