Микола Гоголь

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 року, проте прізвище він мав інше — Яновський. Через 12 років письменник став Миколою Гоголем-Яновським і, згодом, відкинув початкове прізвище зовсім. Хоча дослідники вважають, що воно мало славне походження, а родове коріння літератора перепліталося з відомим славним козацьким родом.

З’явився на світ майбутній автор у с. Сорочинці Полтавського повіту Російської імперії (сьогодні це с. Великі Сорочинці, що на Полтавщині, Україна).

М. Гоголь — непересічна особистість, письменник від Бога. Він заклав фундамент реалізму, а також виробив власний напрям, що отримав назву соціально-критичного, або гоголівського. Творчий доробок автора ввійшов до скарбниці золотої літератури.

Молодий Микола став напівсиротою, досягши п’ятнадцятирічного віку — його батько відійшов у інші світи. Він був людиною освіченою та талановитою. З-під його пера вийшла не одна п’єса, написана «малоросійською» мовою, до того ж він був небувалим оповідачем. Тож своєю діяльністю батько став одним із тих поштовхів, що наблизили Миколу до літератури.

Його матір віддали заміж у чотирнадцятирічному віці. Чи пов’язано це з надзвичайною юністю чи ні, але перші діти подружжя померли, третім народився Микола. Всього у сім’ї було одинадцятеро дітей, проте вижити судилося лише чотирьом із них.

Неабияку роль у вихованні Миколи Васильовича, прищепленні смаку до культури, музики та літератури відіграла його бабуся. З її легкої руки майбутній літератор зацікавився фольклором та став збирати зразки усної народної творчості: пісні, прислів’я тощо. Пізніше він сказав про те, що саме з пісні достеменно дізнався та зрозумів історію власного народу.

У 1818 році Миколу віддають на навчання до повітового училища у Полтаві. Тут він перебуває рік. Потім, з деякою перервою, він виїздить до Ніжина, де вступає до гімназії вищих наук.

Ніжинський період став часом початку літературної діяльності, а також захоплення театром. Микола Васильович випробовує себе і в ролі актора, і в ролі режисера.

Дивовижно, але йому навіть надзвичайно вдалася жіноча роль у спектаклі «Недоросль» — юний, худорлявий, з неабиякими акторськими здібностями, Микола підкорив сцену студентського театру.

Ранні літературні твори автора публікувалися під час навчання у Ніжині, проте це ще були не друковані, а написані вручну періодичні видання.

Саме тоді Микола Гоголь вирішує для себе, що він має своїм словом нести добро, писати на благо, з високою метою.

Отримавши освіту, у 1828 році молодий чоловік вирушає у місто великих можливостей — Петербург. Звичайно, для того, щоб присвятити себе творчій діяльності потрібні кошти, тож спершу М. Гоголь отримує посаду Чиновника Департаменту уділів. Через рік в одному з місцевих журналів друкують його поему «Ганс Кюхельгартен», ще трішки згодом — «Гасаврюк, або Вечір проти Івана Купала» — повість, якою автор розпочав цикл «Вечори на хуторі біля Диканьки». До речі, дослідники вважають, що слово «вечори» у назві з’явилося випадково, замість «вечорниці», внаслідок помилкового перекладу з україномовного варіанту на російськомовний, оскільки відповідника у мові росіян немає.

Твори, що входять до даного циклу просякнуті романтизмом, ліризмом, перемережані зразками народної творчості, несуть гумор та позитив.

У 1833 році М. Гоголь подає клопотання щодо посади професора історії Київського університету святого Володимира. Автор поглиблював свої знання постійно і розумів, що його викладацька діяльність може принести неабияку користь.

З 1835 року починає викладати історію в імператорському університеті, що у Санкт-Петербурзі. Лише рік свого життя зміг Микола Васильович присвятити себе роботі зі студентами. Натомість він починає писати драматичні твори. Першим і, напевно, найвідомішим з них стає п’єса «Ревізор». Коли вона була поставлена, далеко не кожному представникові знаті все прийшло до вподоби, адже в багатьох моментах та образах ці люди упізнавали себе. Особливо під впливом був Микола І, який, упізнавши пародію на себе та своїх прислужників сказав: «Отримали всі, а я — найбільше».

Микола Гоголь практично відразу після вистави відправляється у подорож. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію та Італію. Саме в останній країні були написані славнозвісні «Мертві душі». Часом, Гоголю закидали аж занадто негативне змалювання «великого російського народу» в цьому творі, мовляв, в описі «Малоросії», навіть природа була красивішою. Тож письменник обіцяв, що у другому томі все буде інакше. Проте, як саме у ньому було так і не стало відомим, адже перед смертю письменник кинув у вогонь свою величезну працю, дітище, яке так і не дісталося світові.

Помер письменник у Москві 21 лютого 1852 року.

У 1931 році відбулася ексгумація тіла письменника, у зв’язку з перепохованням. За словами свідка на ім’я В. Лідін, у труні були відсутні кістки черепа, тобто тіло було безголовим. Достовірна ця інформація чи ні достеменно не відомо.

Внесок Миколи Гоголя в літературу, не зважаючи на досить коротке життя, важко переоцінити. За його творами були зняті кінофільми: «Вій», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Тарас Бульба», «Пропавшая грамота», написані опери, поставлені балети.