Олександр Купрін

Відомий російський письменник Олександр Іванович Купрін (Александр Куприн) з’явився на світ 7 вересня 1870 року в селі Наровчат, що в Пензенській губернії Російської імперії. Його батьком був дрібний службовець, який помер, коли письменнику ледь виповнилося три роки. Після цієї події почалося його поневіряння по різноманітних закладах. Спочатку він разом з матір’ю мешкав у Будинку для вдів у Москві, згодом — у пансіонаті для сиріт. А в десятирічному віці його віддали на навчання до військової гімназії. Трішки згодом цей заклад став кадетським корпусом.

Звісно, що життя Олександра було підкорене суворій дисципліні та муштрі, але не це було найстрашнішим — працівники корпусу дуже активно використовували тілесні покарання для молодих кадетів, які, по суті, ще були дітьми. О. Купрін мав досить непростий, норовливий характер, тож отримував «на горіхи» десятки разів. Цей період свого життя він згадував, як один з найгірших. Проте не тільки відразу до людей, що б’ють дітей він отримав тут назавжди, а й усім своїм єством навчився співчувати, що зазвучить вже у поезіях цього часу. Також юний поет мріє про волю у всіх її проявах.

З досягненням повноліття О. Купрін починає навчання в Олександрівському військовому училищі міста Москва. У цей період друком виходить перше оповідання автора під назвою «Останній дебют», щоправда, на шпальтах газети воно було підписане псевдонімом.

Закінчивши своє навчання, О. Купрін як підпоручик вирушає в Дніпровський полк, що перебував на території теперішнього Хмельницького. Нове місце перебування вразило молодого чоловіка, але з негативного боку. Він побачив як безцільно минають день за днем у цій провінції, як недостойно поводять себе високі військові чини тощо. Ці та інші речі О. Купрін зобразив у творах «Похід», «З вулиці» та ін.

Оскільки чоловік не хотів бути частиною такого негідного життя, то вирушив до Петербурга, щоби скласти екзамен в Академію Генштабу. На жаль, чи на щастя, йому не вдається здійснити задумане — іспит він не склав.

Після цієї події Олександр Купрін переїздить до Києва, де починає працювати у періодичних видання. Жанрове різноманіття його текстів просто вражає: оповідки, фейлетони, поезія та нариси, відгуки на театральні п’єси тощо. Досить поширеною темою його газетних дописів стала критика чиновництва.

Період життя молодого О. Купріна з 1895-го по 1900-ий був неймовірно активним та насиченим. Письменник вирішує, що для того, аби розумітися на багатьох темах, знати деталі, які важливо описати у творі, він має спробувати себе у найрізноманітніших професіях, щоб побачити все, так би мовити, зсередини. Йому це вдається. Ким тільки не довелося цій людині попрацювати. Був він і керуючим маєтку, і помічником коваля, актором у театрі, допомагав у церкві, а ще набирався досвіду у техконторі та на сталеварному заводі.

Особливо помітний відбиток у його творчості нанесло його перебування у Донецькому вугільному басейні, починаючи від весни 1896 року. Він знайомився не тільки з різними професіями промисловості, а й цікавився принципами їхньої роботи, а для того, аби краще все зрозуміти і бути ближчим до людей, влаштувався на один із заводів на посаду комірника. У цей час автор пише велику кількість нарисів та оповідань. Так у 1896 році вийшла друком повість «Молох».

На кінець 1890-х років письменник відчуває непереборне бажання спілкуватися з іншими митцями, тож вирушає до Ялти. Тут відбувається його знайомство з Л. Толстим, А. Чеховим та М. Горьким, а також з провідними акторами Художнього театру.

У 1901 році виходить друком перша збірка митця — «Мініатюри».

Невдовзі Олександр Купрін переїздить до Петербурга, де починає працювати редактором одного з відділів газети «Світ Божий». Тут зав’язалася його дружба з Максимом Горьким. Також невдовзі він бере шлюб з М. Давидовою, стає батьком доньки Ліди.

У 1905 році стається ситуація, яка назавжди закарбувалася у пам’яті чоловіка. Обставини склалися таким чином, що О. Купрін побачив на власні очі, як були розстріляні матроси крейсеру «Очаків». Дехто з них зміг втекти і чоловік допомагав переховувати цих людей. Нарис «Події в Севастополі» яскраво зображує пережите автором. Щоправда, за свою активну позицію йому довелося поплатитися вигнанням з міста.

За часів першої російської революції Олександр Іванович розгубився: він, нібито, знав про те, що це мало рано чи пізно статися, проте його дуже лякала, як сама подія, так і її можливі наслідки.
Під час Громадянської війни митець вирішив втікати разом з армією за кордон. Так він опинився в Парижі. За кордоном була написана повість «Колесо часу» та ін. Героями творів Купріна стають люди широкої душі та доброго серця, які знають, що таке любов, а також здатні перебувати у гармонії з собою та навколишнім світом.

У 1937 році іноземний відділ НКВС всіма можливими засобами прагне повернути на свою територію інтелігенцію, що опинилася за кордоном. На цей момент Олександр Іванович мав важке захворювання та був алкоголіком, тож, не розібравшись що й до чого, повертається на Батьківщину, де 25 серпня 1938 року йде за світи від раку язика. Його могила знаходиться в Санкт-Петербурзі.

Найбільш відомими творами автора стали «Олеся», «Білий пудель» та «Гранатовий браслет». До речі, всі вони були екранізовані.

Повість «Олеся», написана у 1898 році розпочинає, ніби негласний цикл подібних текстів, які розповідають про людей, яких не зіпсувала цивілізація, суспільство, так би мовити, чистих, які живуть на природі та з природою. У творі ведеться мова про нещасливе кохання панича та дівчини, яка живе в лісі з бабусею. У селі їх обох вважають відьмою, власне, сама Олеся не відмовляється від цього. Тож коли коханий пропонує їй одружитися, вона не погоджується, бо, як вона вважає, відьма не може зайти в церкву, а, отже, й повінчатися.

У 1904 році написаний «Білий пудель». Твір розповідає про силу дружби людей та тварини, яку не здатні розірвати ніякі статки світу, навіть, за умови, що гроші є дуже потрібними.

«Гранатовий браслет» О. Купріна вивчається за шкільною програмою. Він був написаний у 1911 році на основі реальної події. Одружена жінка стала об’єктом кохання молодого чоловіка. Він ні на що не претендував, розуміючи, що його почуття так і залишаться нерозділеними, проте навчився любити за двох. Кілька разів на рік він писав коханій листи із зізнаннями, а одного разу надіслав браслет із гранатовими каменями. Звісно, як порядна жінка, панянка вирішила повернути такий дорогий подарунок. Її брат та чоловік вистежили закоханого та наказали перестати набридати жінці своєю увагою. Після цього чоловік наклав на себе руки.