Василь Стус

Василь Семенович Стус український поет, перекладач, мислитель, літературознавець, дисидент та політв'язень. Нагороджений посмертно нагородою Герой України в 2005 році та удостоєний звання Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка 1991 р.

Василь Стус народився в селі Рахнівка (тепер Гайсинський Район, Вінницької області, Україна) 6 січня 1938 р. Був наймолодшим сином в родині селян, примусова колективізація відібрала в родини засоби до існування і вони змушені були переїхати в Донецьку область.

Ще в старших класах почав читати заборонену в СРСР літературу українського «Розстріляного Відродження». По закінченню школи в 1954 році вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету, де вчився в літературній студії під керівництвом Т. Духовного; потім працював в Горлівській загальноосвітній школі № 23 - учитель української мови та літератури.

Рік по тому був призваний до армії, проходив службу на Південному Уралі.

У 1963 році успішно склав іспити в аспірантурі київського Інституту літератури ім. Тараса Шевченка.

«Хрущовська Відлига» розпочала для Стуса новий етап, з якого і розпочалася активна, творча і політична діяльність. 4 вересня 1965 року разом з І. М. Дзюбою та В. М. Чорноволом перед трансляцією фільму «Тіні Забутих Предків»у київському кінотеатрі «Україна» зробили публічний протест проти багатьох арештів української інтелігенції, за що був потому відрахований з аспірантури. У грудні того ж року одружився з Валентиною Попелюх.

У пошуках заробітку працював в бригаді будівельників, як кочегар, пів року в історичному архіві, а згодом - інженером технічної інформації. Брав активну участь в протестах:
- був одним із підписантів «Лист-протест 139-ти»

- публічно звинуватив КДБ у вбивстві художниці та дисидентки А. А. Горської.

В цей час поета ніде не друкували, крім кількох перекладів І. В. фон Гете і Гарсіа Лорки, опублікованих під псевдонімом Василь Петрик.

Стус був активним протестувальником проти реставрації культу особи. Відомі його листи до президії СПУ, редактору «Літературної України» Л. Дмитерка з гострою критикою його виступів проти Івана Дзюби (1969), в ЦК КПУ і КДБ, до Верховної ради УРСР, де він доводив шкідливість утиску демократії, прав людини.

12 січня 1972 попав під арешт одночасно з багатьма іншими українськими дисидентами. А восени Василя Стуса засудили по звинуваченню за ст. 62 КК УРСР «Антирадянська агітація та пропаганда». Відбував покарання 5 років у в'язниці в Мордовії та 2 роки заслання в Магаданській області, у вересні 1979 року Василь зміг повернутися до Києва, де продовжував свою діяльність, виступами на підтримку західних організацій в захист «в'язнів совісті». У 1978-му році став почесним членом англійського «Пен-клубу».

Вже на початку 1980-го року Василя Стуса затримали вдруге. Адвокатом Стуса був призначений молодий юрист В. В. Медведчук (зараз український політик) проти чого протестував Василь Семенович. Ось що згадує товариш Василя Стуса - Євген Сверстюк (український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ та політв'язень радянського режиму): Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, та не хоче його розуміти та, власне, не цікавиться його справою. Василь С. відмовився від Медведчука як адвоката. Пізніше адвокати Роман Тітікало та Ілля Костін провели аналіз справи та дали правову оцінку, чим засвідчили, що навіть по законам радянської влади Медведчук мав для побудови захисту Василя усі необхідні аргументи, але не скориставшись ними зрадив Стуса та більше того порушив етику адвоката, визнавши провину свого підзахисного за нього самого.

Суд проходив при зачинених дверях. Стус був позбавлений останнього слова і видалений з залу суду що було грубим порушенням процедури; вирок був зачитаний за його відсутності: 10 років ув'язнення на примусових роботах і в заслання на пять років. У таборі Перм-36 поблизу села Кучино Пермської області продовжував писати та займатись перекладами. У 1983 році адміністрацією табору йому було заборонено надсилати вірші та переклади в листах рідним.

Помер Василь Стус 4 вересня 1985 роки після оголошеного 27 серпня сухого голодування в карцері. Отримав посмертну реабілітацію в 1990 році.

У 1989 році прах Василя Стуса був урочисто перевезений на Україну і перепохований в Києві на Байковому Кладовищі.

Творча діяльність

Автор численних віршів і ряду літературознавчо-критичних статей, включаючи велику роботу про творчість Павла Тичини «Феномен доби».Перекладав на українську мову Кіплінга, Гете, Рільке та інших авторів.

За життя, крім ранніх публікацій в періодиці та колективних збірниках (а також перекладів під псевдонімом), був виданий тільки збірник віршів «Зимові дерева» (Брюссель, 1969), перед цим отримавши відмову про публікацію на батьківщині через що почалися політичні переслідування автора.

Останні твори Стуса: вірші та переклада, написані під час другого терміну ув'язнення (загальна кількість приблизно 300) були в зошиті, названий автором «Птах душі». На жаль зошит не був переданий родичам і вважається безповоротно втраченим.

Книжки оцінені користувачами